Рудченко Панас Якович
(Панас Мирний)

Біографія

Панас Якович Рудченко народився 13 травня 1849 р. в сім'ї бухгалтера повітового скарбництва в місті Миргород на Полтавщині. Зростав серед старосвітського побуту з досить сильними традиціями українських національних звичаїв та обрядів. Навчався в Миргородській парафіяльній школі, а згодом у Гадяцькому повітовому училищі, яке закінчив у 1862 р. з похвальним листом.

З 14 років, за вимогою батька, пішов на службу. Спершу працював канцеляристом у Гадяцькому суді, а через рік — помічником бухгалтера. У грудні 1864 р. Панаса переводять на службу до Прилук на посаду письмоводителя, а в 1867 р. — до Миргорода.

3 1871 р. жив у Полтаві, працював у губернському скарбництві й казенній палаті. У Полтаві увійшов у коло демократично налаштованих інтелігентів — членів місцевої громади, одним з найдіяльніших та ініціативних діячів якої був колишній кирило-мефодієвець Д. Пильчиков. Підтримував зв'язки з М. Старицьким, М. Лисенком, П. Житецьким, П. Чубинським, О. Русовим, М. Заньковецькою, О. Терлецьким. Брав активну участь у підготовці й відзначенні сторіччя з часу виходу "Енеїди" І. Котляревського (1898), у відкритті йому в Полтаві пам'ятника (1903). Був одним із організаторів і керівників заснованого в Полтаві журналу "Рідний край", закликав з його сторінок до боротьби з царатом, обстоював право українців на вільний національний розвиток, сприяв консолідації українських літературних сил.

Формування суспільно-політичних і літературно-естетичних поглядів Панаса Мирного визначалося антикріпосницьким рухом, діяльністю українських громадівців, складнощами в розвитку національної культури.

Так, у співавторстві з І. Біликом (його братом — І. Я. Рудченком) з'явився роман "Хіба ревуть воли, як ясла повні?", який засвідчив початок нового етапу в розвитку української прози: це був перший зразок соціально-психологічного роману, перший "роман з народного життя", в якому "змальовано майже столітню історію українського села" (за І. Франком), розкрито соціальну дійсність в усіх її суперечностях, показано, як соціально-економічні умови, конкретне життєве середовище формують характер особистості, зумовлюють її дії та вчинки.

Глибину художнього дослідження пореформеної дійсності засвідчив роман "Повія", який був повністю надрукований у 1928 р. Жанрово-композиційна форма твору на тему знівеченого життя жінки з трудящих верств давала можливість панорамно змалювати реальне життя в усіх його складнощах і суперечностях, відтворити процес розшарування селянства, зростання нових, прогресивних тенденцій того часу.

Соціальне дослідження дійсності Панас Мирний поєднував з тонким психологічним аналізом внутрішнього світу людини. Він не обмежувався заданою моделлю дій і вчинків персонажа, як це було часом притаманно творчості попередників, а в кожній конкретній ситуації знаходив не тільки морально-етичне, а й соціально-психологічне розв'язання конфлікту. В цьому читачів переконують повісті "Голодна воля", "Лихо давнє й сьогочасне" (1897), "За водою" (написана у співавторстві з І. Біликом, надрукована 1918 p.), де йдеться про безвихідь, у яку потрапили кріпаки після селянської реформи. У 70—80-х роках XIX ст. Панас Мирний працював над циклами оповідань, які побачили світ уже після його смерті.

Письменник пробував свої сили також у жанрі новели; так, його "Лови" (1883) викликають інтерес сатиричним пафосом у розкритті мерзенної сутності поліцейського пристава. Високого ступеня художнього узагальнення завдяки трансформуванню фольклорних мотивів досягнуто в "Казці про Правду і Кривду" (1886).

Панас Мирний зробив вагомий внесок у розвиток драматургії (п'єси "Лимерівна", "У черницях", "Перемудрив", "Спокуса"), збагативши її як в тематичному, так і в жанровому аспектах.

У перші десятиліття XX ст. митець створив нарис "Серед степів" (1900), у якому йдеться про вимушене переселення українських хліборобів на Зелений Клин, оповідання «Пригода з "Кобзарем"» (1906), "Дурниця" (1909). Під впливом нових естетичних віянь пробував писати по-новому (містерія "Спокуса"), та це йому не вдавалося. Загалом залишився традиціоналістом, який жахався закликів М. Коцюбинського оновлювати літературу.

Піднесення рідного письменства до рівня інших європейських літератур Панас Мирний вбачав, зокрема, у добре налагодженій перекладацькій справі. Він сам здійснив переспів "Слова о полку Ігоревім" ("Дума про військо Ігореве"), переклав "Думу про Гайавату" Г. Лонґфелло, п'єсу П. Соловйової "Царівна Полуничка", редагував переклади оповідань канадського письменника Е. Сетона-Томпсона.

Панас Мирний помер 28 січня 1920 р. в Полтаві.