Реклама на сайте Связаться с нами
Українська еліта

Русова Софія Федорівна
(Ліндфорс)

(1856 — 1940)

Просвітителька, педагог, громадсько-політична діячка, письменниця

На главную
Українська еліта

Софії Русовій належать слова, яким майже півтора століття: "Найдорожчий скарб у кожного народу — його діти, його молодь, і що свідоміше робиться громадянство, то з більшою увагою ставиться воно до виховання дітей, до забезпечення їм найкращих умов життя". А перебуваючи в еміграції і переймаючись освітою на батьківщині, прагнучи створити народну школу, зробить запис: "Хай на стіні нашої майбутньої рідної школи висить портрет великого апостола правди й науки Т. Шевченка, на вікнах стоять квіти, на стінах рушники з рідним вишиванням, хай сама школа нагадує колишні українські історичні будівлі, хай у вікнах тішать погляд рідні дерева і квіти.

В такій веселій, новій українській школі виростуть дітки на радість і на користь Україні".

Вона не була українкою за походженням. Та стала українкою по духу й усе життя присвятила Україні та її народу.

Софія Ліндфорс народилася 18 лютого 1856 р. в с. Олешня в родинному маєтку Ліндфорсів на Чернігівщині. Батько — полковник, швед за походженням, перебував на військовій службі у м. Омськ. Одружився на француженці Ганні Жерве. Після народження другої дитини подав у відставку і повернувся до Олешні. Софія була п'ятою дитиною в родині. Мама померла, коли Софії виповнилося чотири роки, тому опікувалася нею сестра Марія. У 1865 р. родина переїхала до Києва, де Софія навчалася у Фундуклеївській жіночій гімназії, яку закінчила із золотою медаллю. Прекрасне майбутнє чекало її, всі пропонували їй вступати до Петербурзької консерваторії, проте дівчина виявила велику силу духу, заявивши: "Чи маю я право так егоїстично будувати своє життя? А люди? Чи не треба спочатку для них послужити?" Ці слова стали кредом усього її життя, присвяченого служінню народу.

У 15-річному віці разом із старшою сестрою відкривають у Києві свій перший дитячий садок. Малята перебували в садочку до другої години, а у вечірній час за пропозицією М. Старицького тут відбувалися заняття аматорського драматичного гуртка. Так вона потрапила в середовище українських інтелігентів-просвітителів, познайомилася з Лисенками, Старицькими, М. Драгомановим, П. Чубинським, молодим педагогом Олександром Русовим.

У 1874 р. в Петербурзі Софія та Олександр одружилися. Посадженим батьком та за світилку на весіллі були Микола та Ольга Лисенки, Микола в подарунок молодим підніс власну рапсодію на пісню "Золоті ключі". У цей період Русови цікавилися політичним життям столиці, відвідували вівторки у М. Костомарова. Софія разом з чоловіком підготувала до друку повний текст "Кобзаря" Т. Г. Шевченка, який був виданий у Празі в 1876 р.

У 1876 р. Софія повернулася до Чернігова, де і заснувала першу в Чернігові громадську бібліотеку, вела просвітницьку роботу серед населення. С. Русова була членом Чернігівської громади і разом з М. Коцюбинським, Б. Грінченком і І. Шрагом займалася просвітницькими заходами. Україна була частиною Російської імперії, і в цей час на її території діяв Емський імператорський указ про заборону друкування літератури українською мовою в Російській імперії та ввіз її з-за кордону. Це остаточно підірвало основи легальної культурницької діяльності. Тому увага з боку властей до діяльності Русової була особливо гострою. Вона кілька разів була ув'язнена, її звинувачували у зв'язках з революціонерами.

В біографії С. Русова записала: "Сиділа в 5-и українських тюрмах і весь період з 1881—99 майже постійно або висиджувала в тюрмах, або під гласним наглядом поліції, витримала 15 обшуків. Все це було і за загальні справи політичні, і за українські".

Незважаючи на це, повертаючись з вимушеної ізоляції, Софія Федорівна продовжувала просвітницьку діяльність. За її ініціативи було відкрито кілька дошкільних закладів та низку українських шкіл. Вона сама писала підручники (як, наприклад, буквар, підручник з географії, французької мови), упорядковувала лекції, друкувала статті про видатних українських діячів — Т. Шевченка, Г. Квітку-Основ'яненка, Г. Сковороду, М. Гоголя, М. Драгоманова.

У кінці XIX — на початку XX ст. почався інтенсивний розвиток педагогічної думки у країнах Європи та Америки. Цей сплеск був зумовлений передусім промисловим переворотом, розумінням того, що знання є продуктивною силою, а також необхідністю обґрунтувати педагогічні явища і процеси. Це привело до появи великої кількості різноманітних педагогічних теорій і шкіл, тобто відбувався активний реформаторський рух у педагогіці.

Софія Русова дуже зацікавилась цими проблемами. Вона вивчала зарубіжні досягнення, шукаючи педагогічні перлини, і систематизувала їх у глибокі роздуми про майбутню українську школу. При цьому вона зазначала, що національне навчання має увібрати в себе всі прогресивні погляди зарубіжних реформаторів, але одночасно треба будувати свою нову форму освіти на національному ґрунті, відповідаючи на перші потреби краю, на національні вимоги люду. Софія Федорівна сприймала зарубіжний досвід лише крізь призму розробки ідей української національної школи.

С. Русова ототожнювала поняття "народне" і "національне", розглядала навчально-виховний процес як національний феномен, що має виходити з потреб, інтересів народу, використовуючи досягнення культури і традиції народу та останні світові досягнення науки. Це устремління виростало з протесту української інтелігенції проти національного приниження, меншовартості, із заклику до розвитку своєї культури на основі справедливості, свободи і права.

С. Русова була членом Всеросійського товариства вчителів, яке вимагало від уряду дозволу на відкриття національних шкіл в Російській імперії. Вона працювала в той час і в українській громаді Петербурга, одночасно читала лекції з української літератури для слухачок Бестужевських курсів.

Переїхавши до Києва, з 1909 р. викладає на Вищих жіночих курсах А. Жигуліної, згодом у Фребелівському педагогічному інституті в Києві. Спільно з Г. Шерстюком заснувала і редагувала перший педагогічний журнал "Світло" українською мовою, де помістила понад 100 своїх статей в 1910—1914 рр.

Український просвітницький рух, активним членом якого була і Софія Русова, виробив свої вимоги до організації та функціонування школи і виховання:

• національне виховання (рідна мова, культура, традиції);

• демократичний та гуманістичний підхід до організації освіти;

• природовідповідність виховання;

• формування дитини у праці.

С. Русова конкретизувала ці принципи й розвинула їх, застосовуючи в педагогічній практиці, у видавничій діяльності.

Софія Федорівна не закінчувала вищого навчального закладу, а звання професора педагогіки одержала завдяки кропіткій повсякденній роботі над самостійним вивченням педагогічної теорії і практики з найдавніших часів і до сучасного стану. І свідченням цього є низка праць "Теорія і практика дошкільного виховання", "Єдина діяльна школа", "Дидактика", "Нова школа соціального виховання", що дають підстави вважати її глибоко компетентним педагогом. Із записаних нею думок можна і потрібно скласти настільні книги для вихователів дитячих садків, учителів початкових класів, батьків, усіх причетних до виховання дитини.

У 1917 р. за часів Української Народної Республіки Софія Федорівна очолювала департамент позашкільної освіти, сприяла українізації освіти. У цьому ж році провела II Всеукраїнський учительський з'їзд, на якому виступила з доповіддю "Національна школа". Була співзасновником Педагогічної академії, в 1921 р. змушена емігрувати до Чехословаччини. Брала участь у жіночому русі за кордоном, була професором Українського педагогічного інституту ім. М. Драгоманова, викладачем в українській гімназії у Празі та Українській Академії в Подєбрадах.

С. Ф. Русова померла 5 лютого 1940 р. у Празі, похована на Ольшанському цвинтарі.

bigmir)net TOP 100