Сухомлинський Василь Олександрович

Біографія

В. О. Сухомлинський — один з найвидатніших українських педагогів XX ст. Він є автором понад 40 книжок і 500 наукових статей, що розглядають найрізноманітніші педагогічні проблеми. Істинна велич цієї людини полягає в тому, що він плоть від плоті народний педагог, творчо увібрав у себе багатовікову народну виховну мудрість, збагатив її досягненнями педагогічної науки. В центрі уваги видатного педагога — душа дитини, винайдення методів виховання істинно людських потреб її життя, потреб у творенні добра людям, у праці, у красі.

Василь Олександрович Сухомлинський народився 28 вересня 1918 р. в с. Василівка Онуфрієвського району Кіровоградської області (за тогочасним адміністративно-територіальним поділом — Херсонської губернії). З 1936 р. навчався в Полтавському педагогічному інституті, де здобув кваліфікацію вчителя української мови і літератури.

З 1938 р. і до початку Великої Вітчизняної війни В. Сухомлинський працює в Онуфрієвській середній школі вчителем української мови і літератури. У липні 1941 р. був призваний до лав Червоної Армії. У 1942—1944 pp. працює директором середньої школи в с. Ува Удмуртської АРСР. Він багато зробив в цій школі для згуртування вчительського і учнівського колективів, патріотичного виховання школярів, організації їхньої праці на допомогу сім'ям фронтовиків. Навесні 1944 р. В. Сухомлинський їде в Україну в щойно визволений від фашистських окупантів Онуфрієвський район Кіровоградської області. Тут упродовж чотирьох років він працює на посаді завідуючого районним відділом народної освіти. У 1948 р. його призначають директором Павлиської середньої школи. Цією школою він керував до кінця свого життя. У 1955 р. В. О. Сухомлинський захищає кандидатську дисертацію на тему "Директор школи — керівник навчально-виховної роботи", а вже через рік виходить його велика монографічна праця "Виховання колективізму у школярів". Це була одна з перших наукових праць про виховання дитячого колективу на основі досвіду багаторічної роботи. В. Сухомлинський, віддаючи багато енергії вчительській роботі, створює фундаментальні педагогічні праці: "Педагогічний колектив середньої школи", "Праця і моральне виховання", "Моральний ідеал молодого покоління", "Як ми виховували мужнє покоління", "Серце віддаю дітям" та ін. Автор по-новому ставить і розв'язує найважливіші проблеми сучасного виховання, розкриває оригінальні шляхи і засоби виховного впливу вчителя.

Педагогічна спадщина В. Сухомлинського має різноплановий, багатоаспектний характер. Переосмислюючи класичну педагогічну спадщину минулого, він підносить її на якісно новий, вищий ступінь, підпорядковуючи завданням національної школи. Багатим джерелом творчості В. Сухомлинський вважав народну педагогічну мудрість, найкращі виховні традиції народу. "Народ — живе, вічне джерело педагогічної мудрості, — говорив великий педагог, — якби у нас не було постійного духовного спілкування з людьми, ми не могли б успішно вчити і виховувати молоде покоління". У книзі "Як виховати справжню людину" В. Сухомлинський, розкриваючи ставлення дітей до батьків, рідних, близьких, наводить десять "не можна": "не можна ледарювати, коли всі працюють..., не можна сміятись над старістю..., не можна робити того, що засуджують старші і т. ін.". Педагогічна етнопедагогіка народу безперестанно надихала В. Сухомлинського, орієнтувала його твори на виховання у дітей глибокої любові до матері, старших, Вітчизни. Особливо наголошував він на бережливому відношенні людини до скарбів рідного слова, дбайливого ставлення до рідної природи, чуйного ставлення до людини праці, готовності надати посильну допомогу немічному.

У своїх творах, практичній діяльності В. Сухомлинський широко використовує такі перлини народної творчості, як приказки, народні афоризми, етичні повчання, яскраво переказував створені народом казки, притчі, легенди. Він наполегливо добивався, щоб кожен викладач, вихователь був не просто споживачем педагогічних знань, а й дослідником, новатором в освіті. У своїх творах він демонстрував величезні виховні можливості праці учнів, визначив систему конкретних видів такої праці вихованців різного віку. Заслугою В. Сухомлинського є й те, що він акцентує виняткову увагу на ролі почуттів у вихованні і навчанні, на "гармонії розуму і серця". Його часто звинувачували лише за те, що він до слів "людяність", "доброта", "чуйність" не додавав "пролетарська", "комуністична". Опоненти забували про те, що гуманістичні принципи мають загальнолюдський, а не класовий характер. В. Сухомлинський в часи розгулу атеїстичної пропаганди досить шановано ставився до релігії, вважаючи її складовою народної моралі, скарбниці людської мудрості.

Крім того, він розробляє конкретні проблеми розумового, морального, естетичного і фізичного виховання, виховання дитини в сім'ї тощо.

2 вересня 1970 р. перестало битися серце В. О. Сухомлинського. Його поховано в с. Павлиш Кіровоградської області.