Реклама на сайте Связаться с нами
Видатні постаті України

Яворницький Дмитро Іванович

Біографія

(1855 — 1940)

Історик, археолог, етнограф, фольклорист, письменник

На главную
Видатні постаті України

Дмитро Іванович Яворницький, учений і діяч з широким колом інтересів, народився 7 листопада 1855 р. в с. Сонцівці на Харківщині в сім'ї сільського дяка. Початкову освіту він здобув вдома, а середню школу закінчив уже в Харкові. Там, у школі, помилково його прізвище почали писати як "Эварницкий", тому він упродовж багатьох років підписував свої наукові праці саме так.

У 1877 р. Д. І. Яворницький поступив до Харківського університету на історико-філологічний факультет, який успішно закінчив у 1881 р. Як обдарованого студента його залишили при університеті на кафедрі російської історії опановувати науку. Ще будучи студентом, Дмитро подорожував шляхами України, збираючи фольклорні перлини свого народу. Пізніше він зацікавився і матеріальними скарбами минувшини. Саме ці мандрівки сформували наукові інтереси Яворницького, він серйозно захопився історією Запорозької Січі і почав збирати матеріали для написання магістерської дисертації.

У 1883 р. молодого історика обирають членом історико-філологічного товариства, заснованого при Харківському університеті. Тут він читає лекції, робить доповіді про результати своїх досліджень і подорожей Катеринославщиною (нині Дніпропетровщина), друкує наукові статті про історію запорізького козацтва, їх побут і звичаї. Але пропаганда волелюбного способу життя козаків не сподобалась керівництву Харківського університету, і в 1884 р. його позбавляють права працювати в університеті. У 1885 р. він переїздить до Петербурга, працює там учителем історії та літератури в Миколаївському сирітському інституті благородних дівиць та у приватній гімназії. Влітку він продовжує археологічні дослідження в рідній Україні. У 1886 р. Д. І. Яворницького обирають членом Імператорського археологічного товариства в Петербурзі.

У столиці Д. І. Яворницький входить в гурток прогресивної художньої інтелігенції, де спілкується з І. Рєпіним, В. Стасовим, а також із співвітчизниками-земляками Кропивницьким, Заньковецькою, Старицьким, Саксаганським, Карпенком-Карим. Але невдовзі гурток було ліквідовано, а Д. І. Яворницькому за вимогою тодішнього міністра освіти було заборонено викладати у столичних навчальних закладах. У 1892 р. його було вислано на три роки під нагляд поліції в Ташкент із забороною викладати. У Ташкенті Дмитро Іванович працював на посаді урядовця при канцелярії губернатора, але попри це знаходив час для топографічних та археологічних досліджень Середньої Азії. У 1893 р. він видає "Путеводитель по Средней Азии". Отримані від його продажу гроші він передав дітям-сиротам Ташкента, а колекції, зібрані в Туркестані, переслав до Петербурга (в Ермітаж) і Москви.

По закінченню вислання, завдячуючи клопотанню відомого російського вченого Ф. Є. Корша та інших науковців, Д. І. Яворницькому вдалося влаштуватися приват-доцентом Московського університету, де він у 1896—1905 pp. викладав курс археології, історії України та запорізького козацтва. Вже з Москви дослідник виїжджає в архівні установи Києва, Варшави, відвідує Соловецький монастир, Персію, Туреччину, Палестину. Скрізь він шукав матеріали, пов'язані з історією України, зокрема із запорізькими козаками. На Соловках познайомився з умовами, в яких жив засланий туди Катериною II останній отаман Запорозької Січі Петро Калнишевський, в Туреччині побував на могилі Роксолани, оглянув замок, де було закатовано князя Дмитра Вишневецького, засновника Січі. У 1901 р. Д. І. Яворницький захистив при Казанському університеті магістерську дисертацію на тему "Історія запорізьких козаків". Матеріали, здобуті ним під час археологічних розкопок в районі Дніпровських порогів, були експоновані на XIII Археологічному з'їзді в Катеринославі.

У 1902 р. земська управа і Наукове товариство Катеринослава запросили Д. І. Яворницького очолити крайовий історичний музей, але стати його директором учений зміг тільки в 1905 р. Основою експозиції музею стали численні знахідки, здобуті самим директором, подаровані любителями старовини — меценатами, зокрема О. М. Полем, іменем якого був названий музей. Багато цінних картин, портретів історичних діячів, рукописів, предметів побуту селян, церковного реманенту Д. І. Яворницький придбав для музею за свої кошти. Загалом історик залишив музею понад 75 тис. цінних експонатів. Він постійно прагнув розширити експозицію, побудувати нове, більше приміщення для музею, яке б не мало собі рівних у державі. Для знайомства з кращими зразками музейного будівництва археолог у 1910 р. за свої кошти їде до Єгипту, а в 1912 р. за планом Каїрського музею в Катеринославі починається будівництво нового історико-археологічного музею, яке припинилося з початком Першої світової війни.

Культурно-просвітницька діяльність Яворницького в Катеринославі була пов'язана передусім з товариством "Просвіта" (1905 p.), яке він очолював, з читанням лекцій, проведенням екскурсій, бесід із селянами під час своїх етнографічних експедицій. Від простих людей він отримав і безліч фольклорних матеріалів: казок, байок, пісень, лексичних виразів.

У липні 1918 р. Дмитра Івановича обирають професором Катеринославського університету — він знову продовжує викладацьку діяльність, розпочату в Петербурзі і Москві. На кафедрі історії України він передає студентам знання, здобуті за час своїх багаторічних наукових пошуків, всіляко допомагає їм набути професійні якості, керує науково-дослідною кафедрою українознавства.

У 1925 р. Д. І. Яворницького призначають керівником постійного археологічного нагляду і археологічних розкопок на території будівництва Дніпрогесу. Для проведення досліджень були запрошені спеціалісти з інших музеїв та інститутів. Завдяки клопотанням керівника для проведення розкопок державою та Дніпропетровським виконкомом були виділені кошти. Експозиція музею поповнилася численними матеріалами, її розділ, присвячений запорізькому козацтву, історії Запорозької Січі, — найбагатший у світі.

Д. І. Яворницький був дуже освіченою людиною: крім української та російської, він володів німецькою, французькою і грецькою мовами, а також багатим і різноманітним лексичним матеріалом, частина якого увійшла в українсько-російський словник Б. Грінченка (1919 p.). Величезна і копітка науково-дослідна робота вченого була достойно оцінена науковцями. У 1924 р. його обирають членом-кореспондентом, а в 1929 р. — дійсним членом (академіком) Академії наук України. Про його діяльність схвально відгукувались визначні діячі науки і культури держави.

Д. І. Яворницький відомий нам ще й як письменник. Він опублікував збірку поезій "Вечірні зорі", роман "За чужий гріх", в яких висвітлено життя різних верств суспільства кінця XIX — початку XX ст. Велике значення мають записані ним пісні, думи, народні перекази про Семена Палія, Івана Сірка, Петра Калнишевського та інших отаманів Запорозької Січі. А в 1937 р. Дмитро Іванович пише "Історію міста Катеринослава".

Д. І. Яворницький помер 5 серпня 1940 р. і був похований в Дніпропетровську. А 5 січня 1961 р. за клопотанням громадськості останки академіка та надгробну плиту зі старої могили було перенесено, на територію музею, якому ще 11 жовтня 1940 р. Указом Президії Верховної Ради УРСР було присвоєне його ім'я.

Одна з вулиць Дніпропетровська носить ім'я Яворницького. У липні 1946 р. в будинку, де жив учений, відкрито філію музею, в якій зберігаються особисті речі, картини відомих художників (І. Рєпіна, М. Самокиша, І. Іжакевича), листи видатних людей та безліч інших архівних документів. Усе своє життя Д. І. Яворницький присвятив служінню Україні, своєму народові, і народ достойно шанує його пам'ять.

bigmir)net TOP 100