Реклама на сайте Связаться с нами
Життя і творчість українських письменників

Творчість Богдана Бойчука

(1927 р. нар.)

На главную
Твори українських письменників
Життя і творчість українських письменників
Скорочені твори українських письменників

1957 р. книжкою «Проміння землі» дебютувала Ліна Костенко. Стривожена, імперативна, млосна жага гармоній промінилася з молодих віршів. 1957 р. з'явилися «Троянди й виноград» М. Рильського, а 1958 р. — «Правда кличе!» Д. Павличка.

1957 р. в Америці з'явилася перша збірка поезій Богдана Бойчука «Час болю» і ясно засвідчила, що та галузка української лірики, яка вибуяла за колючим дротом СРСР, проросла крізь ренесансне мрево в інший духовний простір. Не в кращий чи гірший — в інший: у бароковий дивосвіт, де немає остаточних відповідей і завершень, рушійної енергії питань, «бо питання не становлять опертя», навіть без магічної притягальності цілі, бо вона насправді невисловима. І єдиним законом його впорядкування є безконечна поліморфність, метаморфічність, дискретність проявів. Не Храм і навіть не дорога до Храму, — погляньте лишень, куди нас завели проводирі малі й великі! — а просто дорога як випадкова (без гарантій!) можливість бачити, чути й мислити:

Так:
десь дім стояв,
          а може, не стояв;
була десь ціль,
          а може, не було.
Я йшов кудись
і знав:
мій шлях — в нікуди;
я йшов і знав:
мій хід — життя.

У Богдана Бойчука майбутнє — це тільки неокреслене тріпотіння надії, химерія сподівань, на які людина приречена самою природою і здійснення яких — поза її волею й чином. А справжня, єдина, нічим і ніколи не відмінима реальність — це минуле, пережите, відчуте в усій своїй предметній повноті, що постає з його поеми «Любов у трьох часах»: скелясті береги Стрипи, холодні стіни монастиря, трепетне дівоче тіло на зеленій траві... і війна, лють і шал. Любов під акомпанемент смерті — це і є реальність, яку в поета ніхто не одніме.

Будучи поетом виразно інтелектуального складу, Б. Бойчук водночас передовіряє себе чуттю, емоції більше, як думці. Це — розумна довіра до безумовно сущого, дарованого людині природою. Звідси — поетичний мінімалізм, розкошування натурою, яку ніхто не вигадував — яку Бог дав. Чи не вся еротична лірика Б. Бойчука є рішучим прорахунком зі святенництвом мистецтва, що служить ідеї, а не людині, є осанною справдешності життя.

Рельєфна метафора, сумлінний прорисунок конкретної деталі, окремого епізоду, поетичне малярство — одна з підвалин його лірики, її самоцінна матерія, карб жанру: «Мідь мускулів нап'ята на косах і серпах», «вузькогруді вулиці, як кабальєрос, лежать на струнах кам'яних гітар і плачуть», «гарячка спалила землю, яка лежить, натягнувши на очі присмерк, і тяжко дихає» та ін. Йдеться про тужаву предметність поетичної образності, яка підживила на грунті шістдесятництва той вельми цікавий пагін, який ми називаємо Київською школою, — творчість М. Григоріва, В. Голобородька, М. Воробйова, В. Кордуна та й, зрештою не тільки їх (коли поглянути далі, у 80-ті).

Йдеться також про барокову поліфонію стилю, живлену любов'ю і довірою до культурної дійсності як здійсненого і разом з тим постійно незавершеного факту. Лірика Б. Бойчука дає безліч прикладів, як імажиністський жест продовжується суто фольклорним зойком, а сувора епіка реалістичного гатунку огортається містерією вертепу і містифікується химерною метафорикою.

Надреальність минулого для Бойчука-лірика — це й основа епічного освоєння історії, про що свідчить поема «Подорож з учителем» (1976). «Обернений» погляд, домінування здійсненого над сподіваним (чи то в особистому житті, чи в долі народу) не є відмовою від перспективи, гнітючою ошуканістю землянина під небом вічності. Це є утвердженням й апофеозом буття в карі й щедроті його переживання, у свободі відчування того, над чим ніхто й ніщо не має влади:

Оце мій люд, оце моя земля,
Колодязь сорому, і болю, і надії.
Цямринням западається в поля,
то наповняється, то знову порожніє.

І хоч би скільки разів повторювався в ліриці поета мотив небуття, смерті, щезання (в останній книжці — цілий розділ «Дозрівання в небуття»), це не так загіпнотизованість потойбіччям, як розсудливе нагадування про живу, солону, зволожену даність буття. Сам акцент отут — на дозріванні, що вочевиднюється опісля. Так, поезія Б. Бойчука безілюзійна, опоетизована даність буття позбавлена тут міфу про порядок і гармонію. Але, власне, тому позбавлена, що триває, нарощується в людських почуваннях, дозріває: «ти поділений усім, що зустрічаєш, ти роззичений усім, що любиш».

bigmir)net TOP 100