Реклама на сайте Связаться с нами
Творчість українських письменників

Творчість Богдана Бойчука

(1927 р. нар.)

На главную
Твори українських письменників
Творчість українських письменників
Скорочені твори українських письменників

1957 р. книжкою «Проміння землі» дебютувала Ліна Костенко. Стривожена, імперативна, млосна жага гармоній промінилася з молодих віршів. 1957 р. з'явилися «Троянди й виноград» М. Рильського, а 1958 р. — «Правда кличе!» Д. Павличка.

1957 р. в Америці з'явилася перша збірка поезій Богдана Бойчука «Час болю» і ясно засвідчила, що та галузка української лірики, яка вибуяла за колючим дротом СРСР, проросла крізь ренесансне мрево в інший духовний простір. Не в кращий чи гірший — в інший: у бароковий дивосвіт, де немає остаточних відповідей і завершень, рушійної енергії питань, «бо питання не становлять опертя», навіть без магічної притягальності цілі, бо вона насправді невисловима. І єдиним законом його впорядкування є безконечна поліморфність, метаморфічність, дискретність проявів. Не Храм і навіть не дорога до Храму, — погляньте лишень, куди нас завели проводирі малі й великі! — а просто дорога як випадкова (без гарантій!) можливість бачити, чути й мислити:

Так:
десь дім стояв,
          а може, не стояв;
була десь ціль,
          а може, не було.
Я йшов кудись
і знав:
мій шлях — в нікуди;
я йшов і знав:
мій хід — життя.

У Богдана Бойчука майбутнє — це тільки неокреслене тріпотіння надії, химерія сподівань, на які людина приречена самою природою і здійснення яких — поза її волею й чином. А справжня, єдина, нічим і ніколи не відмінима реальність — це минуле, пережите, відчуте в усій своїй предметній повноті, що постає з його поеми «Любов у трьох часах»: скелясті береги Стрипи, холодні стіни монастиря, трепетне дівоче тіло на зеленій траві... і війна, лють і шал. Любов під акомпанемент смерті — це і є реальність, яку в поета ніхто не одніме.

Будучи поетом виразно інтелектуального складу, Б. Бойчук водночас передовіряє себе чуттю, емоції більше, як думці. Це — розумна довіра до безумовно сущого, дарованого людині природою. Звідси — поетичний мінімалізм, розкошування натурою, яку ніхто не вигадував — яку Бог дав. Чи не вся еротична лірика Б. Бойчука є рішучим прорахунком зі святенництвом мистецтва, що служить ідеї, а не людині, є осанною справдешності життя.

Рельєфна метафора, сумлінний прорисунок конкретної деталі, окремого епізоду, поетичне малярство — одна з підвалин його лірики, її самоцінна матерія, карб жанру: «Мідь мускулів нап'ята на косах і серпах», «вузькогруді вулиці, як кабальєрос, лежать на струнах кам'яних гітар і плачуть», «гарячка спалила землю, яка лежить, натягнувши на очі присмерк, і тяжко дихає» та ін. Йдеться про тужаву предметність поетичної образності, яка підживила на грунті шістдесятництва той вельми цікавий пагін, який ми називаємо Київською школою, — творчість М. Григоріва, В. Голобородька, М. Воробйова, В. Кордуна та й, зрештою не тільки їх (коли поглянути далі, у 80-ті).

Йдеться також про барокову поліфонію стилю, живлену любов'ю і довірою до культурної дійсності як здійсненого і разом з тим постійно незавершеного факту. Лірика Б. Бойчука дає безліч прикладів, як імажиністський жест продовжується суто фольклорним зойком, а сувора епіка реалістичного гатунку огортається містерією вертепу і містифікується химерною метафорикою.

Надреальність минулого для Бойчука-лірика — це й основа епічного освоєння історії, про що свідчить поема «Подорож з учителем» (1976). «Обернений» погляд, домінування здійсненого над сподіваним (чи то в особистому житті, чи в долі народу) не є відмовою від перспективи, гнітючою ошуканістю землянина під небом вічності. Це є утвердженням й апофеозом буття в карі й щедроті його переживання, у свободі відчування того, над чим ніхто й ніщо не має влади:

Оце мій люд, оце моя земля,
Колодязь сорому, і болю, і надії.
Цямринням западається в поля,
то наповняється, то знову порожніє.

І хоч би скільки разів повторювався в ліриці поета мотив небуття, смерті, щезання (в останній книжці — цілий розділ «Дозрівання в небуття»), це не так загіпнотизованість потойбіччям, як розсудливе нагадування про живу, солону, зволожену даність буття. Сам акцент отут — на дозріванні, що вочевиднюється опісля. Так, поезія Б. Бойчука безілюзійна, опоетизована даність буття позбавлена тут міфу про порядок і гармонію. Але, власне, тому позбавлена, що триває, нарощується в людських почуваннях, дозріває: «ти поділений усім, що зустрічаєш, ти роззичений усім, що любиш».

bigmir)net TOP 100