Реклама на сайте Связаться с нами
Життя і творчість українських письменників

Творчість Костя Буревія

(1888 — 1934)

На главную
Твори українських письменників
Життя і творчість українських письменників
Скорочені твори українських письменників

Життя К. Буревія (псевдонім Едвард Стріха, Кость Соколовський, Варвара Жукова, Нахтенборенг та інші) позначене різкими зламами й перемінами, і подеколи виникає враження, ніби щоразу постає перед нами інша людина.

Народився він 2 серпня 1888 р. в с. Великі Меженки на Воронежчині в українській родині, але формувався в російськомовному середовищі. Це не могло не вплинути на світовідчуття майбутнього письменника, який усвідомив себе українцем тільки 1925 р. Пізнавши змалку соціальну несправедливість, він поринув у вир революційної боротьби, став есером, зазнавав постійних переслідувань від царської влади, неодноразово потрапляв на каторгу, втікав... Кость Буревій пройшов крізь Лютневу революцію, поволзьке повстання проти більшовицької диктатури і раптово, 1922 p., як тільки партія есерів була ліквідована, обірвав свою громадську діяльність. Це було насичене політичними змаганнями й пристрастями життя, аж до авантюрництва.

Далекий від справжнього розуміння українського питання, Кость Буревій 1925 р. втрутився в літературну дискусію книжкою «Європа чи Росія. Про шляхи розвитку сучасної літератури», прикметно традиційною для «малоросійства» рабською залежністю від москвофільських ідей. Ця праця викликала рішучий протест М. Хвильового, зокрема у памфлеті «Апологети писаризму». Памфлет ніби зняв полуду з очей К. Буревія, і відтоді іншої мети, як Україна, для нього не існувало. Принести їй користь Кость Буревій міг передусім на літературній ниві. Спочатку він обирає «езопову мову» пародії, а об'єктом його безкомпромісної сатири стає панфутуризм, що в останній фазі своєї еволюції втратив властиві йому раніше емоційну свіжість, експериментальну енергію, пафос романтизованої динаміки.

На сторінках «Літературного ярмарку» та «Авангарду» Едвард Стріха виступав із нещадним шаржуванням штампів футуристичної та «пролетарської» поезії, талановито розкриваючи абсурдні настанови заполітизованого псевдомистецтва. Пародист загострив нігілістичні тенденції більшовизму, що панували в усіх сферах суперечливого життя 20-х років, тобто поставала страшна правда деформованої диктатурою дійсності з її «класовою» пильністю й зневагою до гуманістичних принципів людського співжиття, до паростків національного прозріння.

Втручання компартії в мистецьке життя призвело до «самоліквідації» ВАПЛІТЕ, закриття «Літературного ярмарку», насаджувало атмосферу «самобичувань» та «самовикриття». Не оминуло все це і К. Буревія, який, вслід за М. Хвильовим та іншими, змушений був у 1930 р. написати «спокутувальну» «Автоекзекуцію», що виявилась врешті нищівною пародією на партійну політику та критику. На цьому містифікований Едвард Стріха зійшов з історико-літературного кону. Сам К. Буревій на той час зосередився на драматургії й сценічному мистецтві.

Не без його участі у Москві постало «Товариство друзів українського театру» (1927), що передувало «Українській театральній студії». В його доробку були вже сатиричні п'єси «Хами» (1925), «Овечі сльози» (1930), «Опортунія» та «Чотири Чемберлени» (1931).

Особливе місце в творчій спадщині К. Буревія посіла історична драма «Павло Полуботок» (1928), в якій висвітлено трагічний період в історії України після виступу гетьмана Мазепи проти колоніальної політики Московщини. Драматург із надзвичайною ретельністю поставився до осмислюваного ним матеріалу, прагнув історичної достовірності. П'єса підводила до думки про трагедію української культури, її інтенцію до цивілізованих, гуманно-демократичних форм людського співжиття, яка мусила поступатися безцеремонно агресивній експансії Москви.

Драма «Павло Полуботок» була водночас пересторогою для сучасників перед новою експансією, що модифікувала месіанську ідею «третього Риму» на свій кшталт.

К. Буревій не встиг повністю розкрити можливості свого таланту як письменника, так і літературознавця чи театрознавця (він — автор монографій про творчість П. Тичини, М. Семенка та В. Поліщука «Три поети» — 1931; «Амвросій Бучма» — 1933). У 1932 р. він не наважується друкуватися під власним прізвищем, вживає псевдоніми, змінює адреси свого проживання. Але в 1934 р. його «судили» й розстріляли разом з Д. Фальківським, О. Влизьком, І. Крушельницьким, Г. Косинкою...