Творчість Івана Виргана

Іван Оникійович Вирган (Вергун) народився 1 червня 1908 р. в с. Матвіївці (тепер Кліщинці Чорнобаївського району на Черкащині). За природністю голосу, тихою, розважливою мудрістю, зворушливою душевною відкритістю й щирістю, органічною наближеністю до джерел народної пісні, які притаманні кращим його поезіям, — проникливий лірик, поет, гени творчості якого в глибинних народних традиціях.

Вірші він почав друкувати на сторінках часописів ще в 20-х роках. «Озброєна лірика» — перша поетична збірка І. Виргана, якою він дебютував 1934 p., уповні засвідчує його відданість засадам нового творчого методу (цикли: «Ритми робіт» та «Оборонні мотиви»). У більшості поезій «Озброєної лірики» (написаної в роки жахливого за своїми масштабами голодомору) співається хвала звитяжній праці та заможному новому життю.

І разом з тим деякі поезії збірки вказували на ліричний хист молодого поета («Пісня», «Поворот з таборів», «Ліричний наступ» та інші, що тяжіли до жанру народної балади, психологічно викристалізованої новели).

Власне, починаючи з другої збірки «Сад дружби», 1935 p., мова поета стає прозорішою, фраза — плавною й співучою, деталь — виразнішою.

У наступних передвоєнних збірках («Джигіти», 1937 та «Щастя-доля», 1938) І. Вирган прагне виявляти особистісний підхід до кожної теми, навіть інтимну лірику переплітати з долею народу, історією («Перед війною», 1940). Пройшовши війну солдатом із зброєю й пером, І. Вирган полишив пронизливі й мужні поезії. Це вірші «Над Россю», «Жахна бувальщина», «Ще дим од вибухів», «Темно й тихо в землянці», «У таборі смерті», які ввійшли до повоєнної, чи не найкращої його збірки «Поворот сонця на літо» (1947). Однією з перлин української лірики періоду війни є поезія «Темно й тихо в землянці». Повоєнна поема «Матвіївка над Сулою» написана білим віршем, як і стрімка, діалогічна розповідь про буряківниць «Орільські дівчата» (обидві увійшли до збірки «Матвіївка над Сулою», 1949 р.) — данина пафосу мирної праці, звитязі простих трудівників. Це своєрідний «репортаж» доби з усіма її неодмінними атрибутами, з мріями про щасливе майбутнє.

Зосередженість на деталях, уміння творити емоційну картину через низку штрихів і спостережень зумовлені його здібністю «живописати» словом:

Значне місце в творчості Виргана посідає інтимна лірика. Такі поезії, як «Ще дерева не розквітали», «Чого раптом знітилась», звучать як народні пісні.

Збірки «Квітучі береги» (1950), «Країна щастя» (1951), «Поезії» (1954), «Вибране» (1956) та інші в основі своїй є віршами минулих років, над якими автор сумлінно працював впродовж усього життя, доопрацьовував, редагував, удосконалював.

Поетичне начало домінує й у Виграновій прозі. Одним подихом у 1947 р. написав він півтора десятка оповідань. Більшість із них — про життя простих людей на окупованій землі, про труднощі й випробування, які випали на їхню долю («Даринка з братиком», «Краса», «Мороз» та ін.). Кількома штрихами вміє автор відтворити внутрішній стан своїх героїв, багатогранність характерів. Мова його розповідей лаконічна й виразна, сповнена сердечністю й теплотою.