Як настане весна божа,
Степ зазеленіє,
Яких тільки нема квіток!
Аж серце радіє:
Ряст, барвінок, чебрець, зорі,
Васильки і рута.
Пахнуть квітки, але в іншій
Сховалась отрута.
На все, братця, божа воля,
Всьому є причина;
Так і в світі помішані
Радість і кручина.
Бо як глянеш, то побачиш,
Що не всі сміються:
Більш тих, братця, поміж нами,
В кого сльози ллються.
Всяка біда, горе — в серці,
Мов гадюка, лазить,
Та все ж кине, загоїться
Там, де воно вразить...
А он горе — з його часто
Душу свою гублять:
Коли любиш щирим серцем,
А тебе не люблять.
Коли сохнеш від печалі,
Самі сльози ллються,
Ждеш хоч ласкавого слова,
А з тебе сміються.
|
