Здушує далеч димна
Обрій скупого життя.
Смуток мережить зимно
Давніх думок ниття.
Сліз скам’янілі перли
Нижу єдвабом сну.
Не воскресити померлу
В серці моїм весну.
Хтось бубонить і плаче...
Щось я навік втеряв...
Добре, дощику-дяче, —
Читай Псалтиря!
1923
|
|
|
