Боже, я камінь помсти випустив з рук,
щоби Пісню
Склала блаженна гортань. Душно, ах,
душно мені!
Марко Вороний, 25.05. 1925
О, я не випустив. Та тим мені не легше:
«Поезія і ніж» та строфи — на шаблі.
І лиш на самоті тремтять від муки плечі,
І маревом встає далекий край землі
Тієї, що — одна, що райських кринів краща...
Її не виспівать: хрипить в гортані гнів.
Давидова в руках — остання зброя — праща.
Ген суне Голіаф, мов тьма на тлі віків.
19.VII. 1927
|
|
|
