Я кохаю тебе, а не знаю — за що;
Я твій погляд ловлю... О, не вір ти мені:
Се — химери самі; се — бридня, більш ніщо,
Бо кохання людське — се омани дурні.
Я кохаю тебе і кохання топчу...
О, не вір ти мені: се — хитання самі...
Я коханню тому все життя присвячу,
Бо я з його ожив; ти одна на умі.
Я кохаю тебе, і я знаю — за що:
Ти мене підвела на важкому шляху;
Так ходім же і дальш: двом не страшно ніщо,
Хоч доводиться йти нам у північ глуху.
Я кохаю тебе; те кохання дає
Бистрі крила мені, і з братами гуртом
. . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Що у ріднім краю опрягло всіх ярмом.
|
|
|
