Плаче небо, вкрите хмарами,
Що над нами восени
Без кінця пливуть отарами
Із сумної сторони.
Темний гай додолу хилиться,
Буйне листя опада;
Різва пташка не насмілиться
В поле вилетіть з гнізда.
Тільки галич перелякана
Скиглить, зграями шуга;
З жалібного її кракання
На душі росте нудьга.
Сльози осені журливої,
Що минули ясні дні,
Се — плач долі нещасливої,
Що судилася мені.
|
|
|
