Хто дасть мені хоча б сльози, хто дасть мені
сльози дощевні?
Хто дасть мені ридань грози, хто дасть мені
ріки плачевні?
Да гріх ридаю
І омиваю,
У многоводних
Сльозах несходних
Не почивши.
Мої гріхи препекельні да ж палили очі мої роками,
Серце висхло ожорсточене, мов адамант-камінь.
Сліз мені он як бракує,
Щоб печію прегіркую,
Щоб злі її хуртовини
З-під нутровини
Ізблювати!
Ти, що у горах розверг джерелам гримучі проходи,
Ти, що нагорній верх заткав у буйнющії води,
Дай мені вод цих у душу,
Хай я цю муку розрушу,
Тугу розтрощу —
Сліз в Тебе прошу,
Втіш мене, Отче!
В Тебе сліз благаю слізно, щоб вимити душу од лиха,
Мені сльози, сльози, сльози — з-над потіх потіха!
І дурність Твого привіту
Над усю мудрість світу,
І плач над сміхом —
Його потіха,
Дивний Боже!
|
