Ми — теліженські і тетіївські,
Дзвіняцькі, михайлівські, і скомороські,
Росішські, і голодьківські, й висоцькі,
Ми — сквирські і володарські,
Білоцерківські, богуславські й канівські,
Ми — безіменні, ми — бидло, ми — безмовні,
Ми — орачі і сіячі, ми — гречкосії і пастухи,
До тебе рвемося з-за літер, як з-за ґрат.
Нема в нас родослівних — в тебе нема.
Ти вже доскіпався, як звали твою прабабу?!
Прапрадід твій був колесований з Гонтою.
Як же його на ім'я, скажи ти, що з Кодні?
Ти ж редьку тоді садив коло яру,
Голова того теліжанина скотилась тобі під лопату,
Ти за вуса її одкинув — не вродить!
Наша генеалогія — в чорноземі вся.
Гречка передавала її гороху і просу.
Пшениця передавала її житу й вівсу.
Тембр твоєї дьогтьової генеалогії
Ти чуєш в зелених органах дубів і лип.
Так, ми до тебе рвемось
Крізь це книгокняжжя, ми — репані,
Ми, що вгноїли масну цю вемлю.
Крізь історичний асфальт княжих прізвищ
Пробиваємось до тебе травою зеленою —
Її безіменністю...
|
