Вечір приходить — і сивими пальцями
Торкає наморено губи й чоло,
І день загасає між днями-бувальцями,
Той день, для якого дня мало було.
А вечір приходить і все втихомирює:
І нелад, і лад, навіть безлад — усе,
І спокою пташка вертається з вирію,
І в дзьобі замислену зірку несе.
Вечір всідається тихо на покуті,
Крила складає, ворушить крилом.
І вірний транзистор лягає напохваті,
Щоб жебоніти вночі джерелом.
Вечір лягає, влягається, моститься,
Збиває подушку туди і сюди,
Ніяк не засне, трохи лютиться, злоститься.
На сон — ложка меду, ще й склянка води.
А потім уже седуксен а чи еліум,
Що є під рукою — погані діла!
І знов у душі не стихає консиліум,
Як ніч побороти, щоб в сон перейшла.
А вечір принишк голубою оманою,
Та сон не прийшов на заманливу мить.
Транзистор відкрився болящою раною:
Не гоїться світ — і безсоння кипить...
|
