Вони високо стоять над тобою.
Перелетіти їм сто земель.
Сповиті піснями, стоять над добою.
Але й ти — журавель.
Це в небі у тебе пісні та жалі,
А як ти курличеш мені на землі?
Ти — плановик, бухгалтер, економіст.
Який же в тобі затаєний зміст,
Що, пославши баланси в тартарари,
Ти журавлем курличеш згори.
Летиш із Перемишля, Гданська, Лігниці,
Бо чуєш — лишилось в тобі щось від птиці.
Хай крила скриплять, хай і скрип той іржавий,
На репетицію мчиш до Варшави...
Це в небі у тебе пісні та жалі,
А як ти курличеш мені на землі?
Летиш, хоч ти ходиш. Ти — атомний фізик.
На крилах твоїх на заваді валізи.
З нейтронних твоїх проблем та дилем
Остання до тебе прийде журавлем.
А ти — із села. Ти ореш. Ти — з землі.
Ти йдеш до ріллі, а вгорі — журавлі,
І пісня така бринить над полями,
Що як би лишитись собі з журавлями.
Професор із Кракова часом курличе,
Обличчя у нього тоді таємниче,
Добрішає він, і буття не полинне,
Коли у душі щось бринить журавлине.
Це в небі у тебе пісні та жалі,
А як ти курличеш мені на землі!
А ти, пане майстре, збирачу пісень,
По пісні мені назбирав на щодень
На ніжній, не знаній мені Лемковині,
Де все йде у вирій, де дні журавлині?
Все заштрики роблять тобі під крило.
Від болю аж крила в судомі звело.
Живеш ти уколами. Пісня — укол.
Найменше ти зло вибираєш з двох зол —
Ти людям як щастя даєш свою муку.
Так дай же крило своє — дай свою руку!
Це в небі у тебе пісні та жалі,
А як ти курличеш мені на землі!
Злітаються люди й стають журавлями.
І пісня б’є в душу, журна до нестями,
Та жити без пісні — туманити світ!
В політ, журавлі, в журавлиний політ!
Із Щеціна й Познані, Слупська й Катовіц
Крило до крила уже напоготові.
І як би там тужно тобі не було:
Крило до крила — буде в пісні крило!
|
