Прудко на безвісті йдуть наші дні і короткі години,
Зрана до ночі гуде колесо темних турбот.
Не помічаємо — як надворі весна розцвітає,
Не помічаємо, як з дерева сиплеться лист.
Тільки і вимовиш: осінь! коли, ідучи тротуаром,
Втомлені очі зведеш на облетілий каштан.
Так у півсні пролетять години й літа повносилі,
І зачорніє в душі старости голе гілля.
26. X. 1927
|
|
|
