В сірій імлі попідземній, понад потоком Летейським
В травах без запаху вздрів я молодий асфодел.
Бідна ростино, чому з усіх, не привітаних сонцем,
Ти найдорожча мені? хто ти і як проросла?
Я? — я у пам’яті бідній твоїй... я зросла у хвилину,
Як обірвалось життя, що веселило тебе, —
Щедре і повне снаги, та несуджене зав’язок дати,
Тільки й лишило саму тугу мою по собі...
26. XI. 1934
|
|
|
