|
Суровый Дант не презирал сонета.
Так ніжно розцвітав ти в саді-винограді,
У холодку Онігинських алей;
А там, в Тамбовському міському палісаді
Тебе плекав рогатий казначей;
А там з Мінаєвим як пілігрим і зайда
Ступив на корабель до Байронова Чайлда, —
І в парнасизмі висох і зачах
В Максимільян-Волошинських листах.
А нині при кінці сумної Одіссеї
Потрапив до моїх неситих рук
І втратив свій ліроепічний звук, —
Скотившись з верховин шляхетних епопеї
В низини мадригалу й епіграм —
На жертву гнівним говірких струмкам.
12. III. 1921
|
|
|
