На річці Чумгачку, без служби дворянин,
Бездійствуя стоїш, отечественний млин,
На славнім місці сем през продків заложонний,
І слави нашої свидітель незелжонний.
Умалилась вода, не грають лотоки
І — насажденіє дідівської руки —
Тополі і дуби схиляють толко чола
На праздниї твої, немелющії кола.
Колись, во времена тяжких і горких бід,
От глада рятував ти Грабуздовський рід,
В широкі лантухи точа одмінні брашна,
Тим часом, як крупа гречана, пшінна й яшна
В приправах розних наш приоздобляла стіл,
А Грабуздовський кінь і Грабуздовський віл,
В самім Пирятині нотовані хвалою,
Во гладкості своїй сіяли красотою.
Достатку і богацтв пройшли златії літа.
Млин став, не йде вода, — все в світі суєта,
І владарка світів, Недоля непоборна
Наш знакомитий рід взяла на люті жорна.
Забвенний пам’ятник прешедших поколінь,
Мій млине! Я, як ти. Єсьмо обидва тлінь,
І навіть по весні, з прибулими водами
Не бачить нам підвод, вантажених мішками.
III. 1920
|
