ХОР:
Ми — неоклясики, потужна
Революційна течія:
Йдемо напружено і дружно...
Леконт де Ліль, Ередія!
Ми виникаємо стихійно,
Щороку сходячись на чай.
Страшися, Плуже безнадійний,
І статут свій переробляй!
ФИЛИПОВИЧ (solo):
Я славив землю, славив вітер
І врешті вийшов на простір,
Щоб лити з ясномудрих відер
Мусику звечорілих зір.
Мене позбавлено емоцій
І збезсучаснено давно,
Але на тридцять п’ятім році
Почав я славити кіно.
ХОР:
Ми — неоклясики, єдиний
Ще незіпсутий молодняк;
Покинь свої, Сашуня, кпини,
Бо славить нас уже Десняк.
РИЛЬСЬКИЙ (solo):
Я з білих островів з’явився,
Поплив у синю далечінь,
В рахунку весен помилився,
Крізь бурю й сніг іду, як тінь.
Учіться, молоді поети,
Блюдіть анапест і устав.
Вінок сонетів, тріолети
Я, не писавши, написав.
ХОР:
Ми не поети, а піїти —
Коли не з нами, обминай.
Верлібри пишем знаменито:
Едшмід, Вергарн, Шпільгаґен, Гайм.
БУРГАРТ (solo):
Загул пошив мене в поети,
Втопив у липовім меду...
З заліза я роблю сонети:
Що хочеш, те й перекладу!
ХОР:
Ми Лебедю рідня і щуці,
А рак червоний — нам дарма.
Хоч ми й не робим революцій,
Але й життя від нас нема.
ДРАЙ-ХМАРА (solo):
А я ковчег покинув Ноїв,
Прибившись на Червоний шлях,
І муку слова заспокоїв
В Шехерезадиних садах.
Наосліп, охляп і юрбою
За словом слово тне і мкне,
І Арарат за магалою
Лякає товтрами мене.
ХОР:
Ми — неоклясики. Завзято
Милуємось на древній світ
І все не хочемо вмирати:
Гомер, Горацій, Геракліт.
ЗЕРОВ (solo):
Палю я ладан Аполлону,
Покладений у саркофаг,
З академічного амвону
Чревовіщаю, яко маг.
Мій дар: костриця Буревію,
А Хвильовому — мадригал,
Загулові — калагатія,
А Савченкові — капітал.
ХОР:
Ми — неоклясики, потужна
Літературна течія;
Ступаєм пружно, харалужно:
Леконт де Ліль, Ередія!
МОГИЛЯНСЬКИЙ (solo):
І я, боєць за вищий рівень,
Неоклясичний славлю хист,
Та проспіває тричі півень —
І в „Правді“ — отреченний лист.
Масонський вигляд, жест лицарський
І під пахвою пук цитат, —
Мій Санчо-Панса — Луначарський,
А Маркс — мій приятель і брат.
ХОР:
Поникни, гордий Пилипенку!
Багато є у нас імен:
В нас Голоскевич, Титаренко,
Сковорода і де Бальмен.
Над українськими ланами,
Дух неоклясики буя,
І раз у раз чаюють з нами
Леконт де Ліль, Ередія!
СУЧАСНІСТЬ (простягаючи руки і переходячи
з рим на асонанси):
О плем’я горде, неслухняне!
Не одвертайся, не тікай —
Приіди в лоно Авраамле
До Соломона Щупака.
АПОТЕОЗА
|
