Ох, коли б хто знав, як тяжко
Так на світі жити,
Як мені тепер прийшлося;
Бозна-що й робити.
Полюбив я дівчиноньку,
І мене — дівчина.
«Дуже люблю», — побожилась,
Да лиха година,
Що я такий безталанний
На світ уродився:
І сам бідний, і з бідною
Вірно полюбився!
Що ж тепер мені осталось:
Плакать да нудиться
Або вештаться по світу
Да вік не жениться.
Не розлюблю я ніколи, —
Гріх на душі буде;
Сам я себе покараю —
Не бог і не люде.
Бо не люди мене звели,
Щоб я став кохати;
Серце з серцем зчепилося,
Трудно розірвати.
Так я про себе гадаю,
Що вік не забуду.
Поки серце б’ється в грудях,
Поки жив я буду,
Не покину тебе, серце,
Дівчинонько мила;
Розлучить мене з тобою
Тільки що могила.
|
|
|