Реклама на сайте Связаться с нами
Твори видатних українських письменників

«Вечоріє, смеркається...»

Віктор Забіла

На главную
Твори видатних українських письменників
Життя і творчість українських письменників
Скорочені твори українських письменників
Вечоріє, смеркається,
Дедальше темніє,
Зривається хуртовина,
Вітер вельми віє.
Віяв просто мені в пику,
Уже через міру.
«Поганяй! — я обізвався
К свойму машталіру.
Був я трошечки п’яненький,
Мав на душі горе,
Тоді справді було мені
По коліна море.
Вітер свище, реве, несе,
Вихри піднімає,
Впирається в груди,
Очі засипає. —
Поганяй скорій, Охріме!
В полі ми загинем;
Да гляди, чи так ми їдем?
Дорогу як кинем,
Пропадем, як руді миші,
Десь посеред поля.
Лучче б сидіть в теплій хаті!
Понесла ж неволя!»
Хто любив коли по правді,
Як не можна більше,
То іншому траплялося
Хуртовини гірше.
Підстиріла й мене стира
Полюбить дівчину;
Не на радість, не на втіху —
На лиху годину.
Бо бідному без талану
Любить не годиться;
Йому дулю під ніс дадуть,
Як схоче жениться.
Нехай буде пречесніший,
Нехай прехороший.
Скажуть: «П’яниця, бездільник,
В його нема грошей».
Гроші! гроші! і худоба!
Без вас хоч пропасти,
Коли б чорта у болоті
З рогом де попасти.
Спершу б, може, і злякався
Я б, перехрестився,
Обома б після руками
За ріг учепився.
Кричав би: «Давай худоби,
Диявол проклятий!
А то здохнеш підо мною,
Бісе волохатий!
Хвіст одірву, ноги тобі
Всі переламаю,
Усі ребра дубиною
Твої пощитаю;
Назад очима поставлю,
Подрізую вуші,
Будеш стогнать коло пекла,
А не бить баклуші!
Зуби всі повибиваю,
Вправлю в ніс каблучку,
Поб’ю морду тобі усю,
Зогну у карлючку;
Пригрундзюю до берези,
Як тую собаку,
Поламаю всього тебе,
Зітру на табаку;
Недаром вас, вовкулаків,
Поскидано з неба,
Там, мабуть-то, дармоїдів
Не дуже-то треба!
Чуєш, гаспид! Чуєш, гаде!
Подавай худобу;
Трісне душа, трісне й тіло,
Хоч кричи ти пробу!»
Може б, трухнув очертяка,
Дав би мені грошей,
Тоді б і я, де вже треба,
Вельми б був хороший.
Так цього не буде зроду —
Чортів нема в світі;
А більше вже ніде достать,
Нема й напрілисти.
Безталанний я, безщасний,
Нащо полюбився!
Тоді, мабуть, відьма здохла,
Як я народився.
Гірко в світі жить без грошей,
Солодко з грошима!
З ними буде прерозумний
З довгими вушима...
Як захоче він жениться,
Оддадуть за його;
Довгі вуха не завадять
З грошима нічого.
Буде ляпать, скажуть — добре,
Йому усе гарно;
Проживе такий у світі,
Проживе немарно.
Де б прийшлось сказать розумно,
І там ними ляпне,
І другий за його скаже
Да в кишеню й цапне.
І такії наживуться
В світі, як захочуть;
Вони самі себе хвалять,
Да людей морочуть...
А ти все собі балакай!
Голим усе будеш,
І вмреш голим, без худоби,
Ще й чесним не будеш.
Думав, гадав дорогою,
Трохи не скрутився,
Да насилу білим світом
Дома опинився.
Коні бідні вже пристали,
По снігу тягавши;
Я змерз зовсім, Охрім охрип,
На шкапів кричавши.