|
Адміністративне право України
Опорний конспект
|
Суб'єктом права покарання за АП є держава в особі органів адміністративної юрисдикції, від імені котрих і застосовується адміністративне стягнення(для порівняння, кримінальне покарання застосовується судом від імені держави). Стосовно до обсягу юрисдикції повноважень: 1.Органи,спецўально утворені для реалізації функцій юрисдикції (адміністративні комісії, судді загальних судів, суди (у повному складі) або спецуповноважений суддя в справах адміністративних проступків неповнолітніх); 2.Органи,які здійснюють юрисдикційні повноваження як продовження інших функцій управління (міліція, військомати, Державтоінспекція, органи транспорту, виконкоми сільських (селищних) Рад н. д.); 3.Громадські формування, яким передано адміністративно-юрисдикційні повноваження (комісії по боротьбі з пияцтвом, технічні інспектори рад профспілок з техніки безпеки). Загальна характеристика законодавства в сфері економіки. Мета державного управління в сфері економіки полягає у необхідності забезпечення гармонійного розвитку суспільства, створенні умов для його внутрішньої і зовнішньої безпеки. Новий етап у забезпеченню переходу від галузевого управління економікою, яке притаманне не ринковій економіці до функціонального управління економікою почався 15 грудня 1999р. коли був підписаний Указ ПУ №1573/99, згідно з яким почалася ліквідація галузевих міністерств, в тому числі і найбільше з них Мінпромполітики України, яке перетворене у Держкомітет з відповідною назвою і підпорядковане Міністерству економіки України, яке створюється на базі двох ліквідованих міністерств та трьох комітетів і в свою чергу буде координувати роботу 4-х державних комітетів, що безумовно підвищує роль цього міністерства в управлінні економікою. Отже, з 15 березня 2000р. (кінець терміну формування нових адміністративних структур) можна говорити про такі органи управління економікою: КМУ- впливає на економіку шляхом розроблення та подання на розгляд ВР Програми своєї діяльності, через бюджетну політику, шляхом ініціювання змін до законодавства в сфері економіки. Координує роботу міністерств та державних адміністрацій, забезпечує реалізацію економічної політики держави. Міністерство економіки України, яке діє на підставі Положення затвердженого 6 березня 1993р. з урахуванням Указу ПУ, згідно з яким це міністерство відіграватиме ключову роль в управлінні економічними процесами в державі, є координатором серед органів, які здійснюють управління економікою, розробляє законопроекти, які регулюють взаємовідносини в економічній сфері, впливає на діяльність всіх об’єктів господарювання, не залежно від форм власності, шляхом розробки положень, які регламентують застосування законодавства в сфері економіки в конкретних ситуаціях. Міністерство розробляє програми економічного розвитку. Наряду з Мінфіном погоджує передачу державних об’єктів до комунальної власності, з одного відомства в інше, узгоджує і передає на затвердження перелік стратегічно важливих підприємств та перелік об’єктів приватизація яких заборонена. Законодавство в сфері економіки, основою якого є Конституція України, охоплює як економічні закони у власному значенні, так і інші нормативні акти, які регулюють економічну діяльність: це Постанови ВРУ з економічних питань, декрети КМУ, які приймались в період коли цьому органу ВРУ надавались певні повноваження, Укази ПУ прийняті в період дії перехідних положень конституції з економічних питань не врегульованих чинним законодавством, постанови і розпорядження КМУ та інших органів виконавчої влади, нормативні акти місцевих Рад і місцевих державних адміністрацій. Об’єктивною ознакою законодавства в сфері економіки є множинність актів, що зумовлено наступним: наявністю різних форм власності, реформуванням економіки, застосуванням економічного законодавства колишнього Союзу, відсутність кодифікації цього законодавства. Основні закони: - Закон України “Про власність” від 7 лютого 1991р. №697-Х11, ВВР,1991р.,№20, ст.249 зі змінами та доповненнями. - Закон України “ Про підприємництво” від 7лютого 1991р. №698-Х11, ВВР, 1991р.,№14, ст.168.ЗУ “Про підприємства в Україні” від 27 березня 1991р. №887-Х11,ВВР,1991р.,№24, ст.272 зі змінами та доповненнями. - ЗУ “ Про господарські товариства” від 19 вересня 1991р. №1576-Х11, ВВР,1991р.,№49, ст.682 зі змінами та доповненнями. - ЗУ “Про цінні папери і фондову біржу” від 18 червня 1991р. №1201-Х11, ВВР, 1991р.,№38, ст.508 зі змінами та доповненнями. - ЗУ “Про внесення змін до Закону України “Про банкрутство” від 30 червня 1999р. №784-Х1У, “Урядовий кур’єр” від 15 вересня 1999р. №172. - ЗУ “Про приватизацію державного майна” від 4 березня 1992р. №2163-Х11, ВВР, 1992р. №24, ст.348 в редакції закону №89/97-ВР від 19.02.97р. Ці закони регулюють діяльність як державного так і приватного сектора в економіці України. Говорити про стабільність законодавства в економічній сфері передчасно, так-як не існує однозначно вибраного шляху вирішення економічних проблем і кількість змін до цього законодавства говорить тільки про нестабільність економічної ситуації в державі. Поняття, види, зміст управлінської діяльності. Управління - особливе відношення між людьми на правовій або організаційній основі. Це відносини між різними статусами, рівнями адміністративних структур, окремими робочими функціями, що проявляються у вигляді однобічної залежності однієї посади від іншої. Види управління: а) технічне (або механічне) управління - це регулювання технічних процесів, управління механізмами, обладнанням, що здійснюється з метою підвищення продуктивності праці людини, обслуговування її різноманітних потреб у виробничому процесі. б) біологічне управління - управління тваринними та рослинними організаціями, що також здійснюється з метою підвищення їхньої продуктивності (проявом цього виду управління є біотехнологія, генна інженерія та ін.) в) соціальне управлінні - це є управління людьми і відрізняється від двох попередніх видів вольовим впливом одних суб’єктів управлінського впливу на свідомість і волю інших. Це цілеспрямована організуюча діяльність з метою оптимізації соціального середовища як у цілому, так і в розрізі його частин, сфер, галузей, асоціацій громадян. Зміст процесу управління характеризується метою, заради досягнення котрої воно здійснюється. Мета управління - це організація сукупної діяльності людей, забезпечення координації і взаємодії міх ними. Змістом управління є комплекс функцій. Функція - це прояв діяльності, обов’язок виконання певної роботи, призначення, роль тощо. Управління реалізується через повсякденне виконання функцій що регулюють, організують окремі управлінські процеси шляхом цілеспрямовуючого впливу на них. Правові та неправові форми державного управління. Під формою державного управління слід розуміти зовнішньо виражену дію — волевиявлення виконавчо-розпорядчого органу (посадової особи), здійснене у рамках режиму законності та його компетенції для досягнення управлінської мети. До правових належать форми, використання яких спричиняє виникнення юр. ефекту. Зокрема, видання юр. актів, застосування примусових заходів тощо. Такі форми виступають як юр. факти і можуть формувати адм.-правові відносини. До неправових належать форми, які безпосередньо юр. значення не мають і не спричиняють виникнення адм.-правових відносин. Такі форми або передують правовим (проведення ревізії за результатами якої видається юр. акт), або настають за ними (нарада з приводу реалізації юр. акта). Роль: підтримка встановленого порядку; використання в інтересах і цілях державного управління потенціалу недержавних структур і громадян; гласність й урахування громадської думки; зміцнення законності, дисципліни й організованості. Одні й ті самі форми успішно застосовуються в різних галузях і сферах. Максимально регламентовані форми, що пов'язані з реалізацією правозастосовних, правоустановчих і право-похоронних функцій виконавчої влади. Значно менше регламентовані форми, що не спричиняють прямих юридичних наслідків (наради, консультації). |