|
Адміністративне право України
Опорний конспект
|
У теорії адміністративного права правові акти державного управління прийнято класифікувати за такими критеріями: 1. За юридичними властивостями; 2. За межею дії; 3. За характером компетенції органів, які приймають акти; 4. За положенням органів, що видають акти, за ієрархією. Розглянемо класифікацію цих критеріїв. 1. За юридичними властивостями усі правові акти державного управління поділяються на дві великі групи: нормативні (правовстановлюючі, акти загального характеру) та ненормативні (індивідуальні, правозастосовчі, правовиконавчі, окремі адміністративні, акти реалізації норм адміністративного права). Нормативні акти безпосередньо виражають регулятивну функцію адміністративного права. Саме вони містять адміністративно-правові норми, що встановлюють загальні правила належної поведінки. Правотворче призначення — важлива властивість нормативних актів. Нормативний акт не просто викладає відповідні адміністративно-правові норми, він їх встановлює, вводить юридичні норми до правової системи. Правотворча роль нормативних актів державного управління знаходить прояв у: а) конкретизації норм вищої юридичної сили; б) визначенні типових правил поведінки в галузі державного управління (митні правила, правила дозвільної системи); в) втіленні в життя різних соціально-економічних програм (програми приватизації); г) визначенні організаційно-правового статусу суб'єктів адміністративного права; д) встановленні необхідних обмежень і заборон; е) формуванні міжгалузевих зв'язків і способів взаємодії різних учасників управлінських відносин; є) забезпеченні охорони встановленого у галузі державного управління порядку відносин. Ненормативний (індивідуальний) правовий акт державного управління — це індивідуальний юридичний акт, який розв'язує конкретну управлінську справу, персонально визначає поведінку адресата, має державновладний характер, застосовується уповноваженим органом у встановленому порядку. Основні ознаки акта застосування норм адміністративного права такі: а) має індивідуальний характер, який виявляється, по-перше, в тому, що він вирішує цілком визначене і конкретне питання; по-друге, в ньому вказується конкретний адресат, який повинен дотримуватись вміщеного в акті припису; б) має державно-владний характер і обов'язковий для всіх, кому адресований. Виконання акта гарантується, а за необхідності забезпечується примусовою силою держави. в) завжди видаються в односторонньому порядку. Вони виходять від компетентного органу (посадової особи) — суб'єкта застосування норм адміністративного права. г) спричиняє виникнення, зміну, припинення адміністративних правовідносин, тобто є юридичним фактом. Водночас він не тільки юридичний факт. Такі акти виконують і регулятивні функції. 2. За межами дії (дії актів у просторі й часі) акти поділяються на такі: - що діють на всій території без обмежень у часі. - що діють на всій території протягом певного терміну. - що діють на частині території без обмежень у часі. - що діють на частині території протягом певного тер міну. 3. За характером компетенції органів, які видають акти, останні діляться на акти загального, галузевого і функціонального управління. Перші регулюють управлінські відносини в усіх сферах і галузях; другі — відносини, пов'язані з якоюсь однією галуззю державного управління; треті — регулюють одну чи кілька державних функцій. До першої групи актів державного управління належать: акти Президента України, Кабінету Міністрів України, місцевих державних адміністрацій. До другої — акти управління галузевих міністерств, комітетів, відомств, а також керівників галузей і служб місцевих державних адміністрацій; до третьої — акти функціональних органів управління (податкова адміністрація). 4. За положенням органів, які приймають акти, за ієрархією, останні класифікуються залежно від того, які органи їх видають. При цьому для різних органів управління встановлені різні назви актів. Президент України видає укази і розпорядження. Кабінет Міністрів України — постанови і розпорядження. Акти управління Президента і Кабінету Міністрів можуть бути нормативними й індивідуальними. Їх нормативні акти, поряд з законами, становлять правову основу всіх інших актів державного управління. Міністерства, комітети, відомства, як правило, видають накази й інструкції. Голови державних адміністрацій видають розпорядження, а керівники структурних підрозділів державних адміністрацій — накази. Державні адміністрації наділені правом приймати рішення, що передбачають за їх порушення адміністративну відповідальність. Накази — самостійний різновид управління. Вони можуть бути як нормативними, так й індивідуальними. Наказами міністрів та керівників інших відомств можуть вводитися в дію положення, устави, правила, інструкції. Класифікація актів управління в залежності від їх юридичних властивостей та суб’єктів права видання актів є найбільш універсальною. Так нормативними актами, які не тільки містять, а й безпосередньо встановлюють загальні правила поведінки, є акти-регулятори, які регламентують суспільні відносини у певних сферах і є безпосереднім механізмом реалізації законів. Нормативним актам властивий загальний характер( поширюються на всій території країни, на галузі, групу галузей, великий контингент населення). Вони стабільні, їх виконання не залежить від часу. Індивідуальні акти видаються для вирішення нормами адміністративного права конкретних управлінських справ та ситуацій. Стосуються конкретних дій, фактів, випадків, організаційних заходів, адресуються конкретним особам і породжують індивідуальні правообов‘язки. Ці акти ґрунтуються на нормативних і реалізують останні в конкретних життєвих випадках, юридичних фактах. Отже, індивідуальні акти вичерпують себе одноразовим застосуванням (їхня інша назва - акти застосування норма права). Змішані акти управління містять одночасно і нормативні, індивідуальні та ненормативні приписи. Такі акти видаються як правило в умовах які містять елементи надзвичайного стану - стихійне лихо, наприклад, коли в акті містяться і конкретні прізвища службових осіб і він стосується невизначеного кола осіб, які знаходяться на цій території і в той же час дія такого акту обмежена в часі. Цілком очевидно, що більшість актів відносяться до нормативних та індивідуальних. Органи управління соціальним захистом населення і їх повноваження. 1.Управління охороною здоров’я ст. 3 Конституції - здоров’я людини є однією з найвищих соціальних цінностей, забезпечення якої-один з головних обов’язків держави. Завдання Міністерства охорони Забезпечує реалізацію держ. політики щодо охорони здоров‘я, розробляє проекти відповідних державних програм на перспективу, вносить до Кабінету Міністрів України пропозиції про їх фінансове забезпечення; Здійснює координацію діяльності закладів охорони; Організує вивчення впливу навколишнього природного середовища на здоров‘я людини Готує та подає до Уряду пропозиції про підписання міжурядових угод з питань охорони здоров‘я. Розробляє разом з Академією наук науково-технічні програми з охорони здоров‘я та біології людини; Розробляє і впроваджує у діяльність національної служби охорони здоров‘я нові умови господарювання виходячи із законів ринкової економіки. Проводить в органах і закладах охорони здоров‘я організаційно-методичну роботу по реалізації державної політики в галузі праці і зароб. Плати. Забезпечує державний санітарний нагляд за виконанням підприємствами; Установлює гранично допустимі показники і характеристики шкідливих факторів для здоров‘я людини. Здійснює разом з відповідними органами державної виконавчої влади вибірковий контроль за рівнем радіаційного забруднення. Погоджує стандарти, технічні умови і документацію на харчові продукти і питну воду, нові хімічні речовини Вносить пропозиції щодо заборони або тимчасового припинення експлуатації діючих об‘єктів. Установлює порядок: надання населенню швидкої допомоги Здійснює заходів щодо підготовки органів, закладів охорони здоров‘я і підприємств. Матеріально-технічного забезпечення медичних формувань та установ, призначених для Мінооборони, Цивільної оборони та служби екстремальної медицини Визначення виробництв, професій та робіт із важкими і шкідливими умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок і осіб., надання додаткової відпустки, встановлення скороченого робочого дня; Медичного відбору і направлення хворих для санаторно-курортного лікування Освіта До органів управління освітою в Україні належать: 1.Міністерство освіти 2.Міністерства і відомства, яким підпорядковані заклади освіти; 3.Вища атестаційна комісія України 4.Міністерство освіти Автономної Республіки Крим; 5.Місцеві органи державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування і підпорядковані їм органи управління освітою. 1.Міністерство освіти - бере участь у визначенні державної політики в галузі освіти, науки, професійної підготовки кадрів. Розробляє програми розвитку освіти, державні стандарти освіти; - встановлює держ. Стандарти знань з кожного предмета; - визначає мінімальні нормативи матеріально-технічного, фінансового забезпечення закладів освіти - здійснює навчально-методичне керівництво - забезпечує зв’язок із закладами освіти - проводить акредитацію вищих та професійно-технічних закладів освіти - формує і розміщує держ замовлення на підготовку спеціалістів 2. Міністерства і відомства, яким підпорядковані заклади освіти, разом з Міністерством освіти України беруть участь у здійсненні державної політики в галузі освіти, науки, у проведенні державного інспектування та акредитації закладів освіти, здійснюють контрольні функції по дотриманню якості освіти. Вища атестаційна комісія. Є центральним органом держ. виконавчої влади, підвідомчим Кабміну Проводить атестацію наукових і наукових і науково-педагогічних кадрів, керує роботою по присудженню наукових ступенів, присвоєнню вченого звання старшого наукового співробітника. 3. Управління культурою Міністерство культурою - розробляє проекти цільових держ програм розвитку культурою і мистецтв, пропозиції щодо правового регулювання та податкової політики - прогнозує розвиток культури і мистецтв - сприяє відкритості і національної культури - забезпечує реалізацію міжнародних договорів у сфері культури і мистецтв - здійснює за участю відповідних органів держ виконавчої влади контроль за переміщенням творів мистецтва - організовує облік - контролює додержання правил охорони праці , техніки безпеки - координує гастрольно-концертну , виставкову діяльність. |