|
Адміністративне право України
Опорний конспект
|
Гарантією правильного поєднання методів переконання, заохочення й примусу є визнання головної ролі методів переконання і заохочення як методів психічного впливу на свідомість, а через неї — на поведінку людей. Ці методи виявляються в системі заохочувальних, виховних, пояснювальних, рекомендуючих заходів, що забезпечують правочинність вчинків і дій учасників управлінських відносин. Переконання й заохочення як всеохоплюючі методи становлять основу функціонування апарату державного управління. При здійсненні державного керівництва господарством, соціально-культурним і адміністративно-політичним будівництвом, а також у процесі правоохоронної діяльності органи державного управління використовують найрізноманітніші прийоми і способи переконання і заохочення як методи цілеспрямованого впливу. Зростання свідомості, організованості громадян робить методи переконання й заохочення дедалі ефективнішими інструментами регулювання громадських управлінських відносин. При цьому звужується сфера адміністрування, невиправдане застосування адміністративно-примусових засобів впливу. Сутність адміністративного примусу. Невід'ємною складовою системи методів державного управління суспільством є метод примусу. Вказаний метод належить до найбільш жорстких засобів впливу, тому в діяльності органів управління та їх посадових осіб примус застосовується, як правило, у поєднанні з іншими управлінськими прийомами. Важлива (хоч і не єдина) функція державного примусу — правоохоронна. Вона полягає в локалізації, нейтралізації, недопущенні правопорушень. Відмінності, що існують між галузевими нормами і тими, які складаються під їх впливом, ступенем суспільної небезпеки галузевих деліктів, зумовили розбіжності в характері й особливостях державних примусових заходів залежно від тієї чи іншої правової галузі. Внаслідок перелічених обставин, види державного примусу прийнято розглядати як явища, похідні від існуючих галузей права і властиві цим галузям правопорушення, і диференціювати згідно з існуючими правовими галузями. На цих підставах виділяють: кримінальний примус, цивільно-правовий примус, адміністративний примус. Адміністративний примус — це владне, здійснюване в односторонньому порядку і в передбачених правовими нормами випадках застосування від імені держави до суб'єктів правопорушень, по-перше, заходів попередження правопорушень, по-друге, запобіжних заходів щодо правопорушень, по-третє, заходів відповідальності за порушення нормативно-правових положень. Відмітні ознаки адміністративного примусу, що дозволяють розпізнати заходи адміністративного впливу серед інших державних примусових заходів, такі: - якщо всі види державного примусу рівнозначні за своєю сутністю відповідному виду юридичної відповідальності - як правило, заходи адміністративного примусу застосовуються органами державного управління та їх посадовими особами. Дана функція органів державного управління та їх посадових осіб фіксується у відповідних адміністративно-правових нормах. - для адміністративного примусу характерна множинність органів і посадових осіб, яким надано право на його застосування. - правообмеження, що настають у результаті застосування заходів адміністративного примусу, менш відчутні, менш суворі за силою примусового впливу, ніж ті обмеження, що виникають при застосуванні заходів кримінального примусу; - засоби адміністративного впливу на правопорушників врешті-решт є профілактикою злочинної поведінки; - заходи адміністративного примусу можуть застосовуватись як щодо правопорушників чи осіб, від яких можна чекати здійснення правопорушення, так і щодо осіб, які належать до категорії законослухняних, не здійснюють і не збираються здійснювати будь-яких проступків. - адміністративний примус відзначається складною багатоцільовою спрямованістю заходів впливу. Це, по-перше, покарання за скоєний вчинок; по-друге, заходи припинення правопорушень; по-третє, заходи попередження правопорушення; по-четверте, заходи забезпечення право слухняної поведінки суб'єктів правовідносин. - застосування заходів адміністративного примусу передбачається різними за юридичною силою нормативними документами. - заходи адміністративного примусу застосовуються як до фізичних, так і до юридичних осіб. - усі заходи адміністративного примусу мають примусово-обов'язковий, державно-владний характер; вони застосовуються від імені держави і в інтересах держави. Система органів внутрішніх справ та їх повноважень. Органи внутрішніх справ є одним із елементів системи правоохоронних органів України. Їхня діяльність спрямована на забезпечення громадського порядку на всій території держави. Існують три функції органів внутрішніх справ. До основних функцій відносяться такі: гарантування особистості безпеки громадян, захист їх прав ,свобод і законних інтересів; забезпечення охорони громадського порядку; попередження, припинення злочинів та інших правопорушень; своєчасне виявлення, й розкриття й розслідування злочинів та осіб, що скоїли; забезпечення дорожнього руху; захист власності від злочинних посягань; виконання кримінальних покарань і адміністративних стягнень; гарантування пожежної безпеки. Функції забезпечення мають внутрішній характер і спрямовані на забезпечення ефективної діяльності органів внутрішніх справ. До них відносять матеріально-технічне постачання, фінансове забезпечення, забезпечення здорових умов праці співробітників зазначених органів тощо. Функції загального керівництва мають на меті забезпечення ефективності в управлінні органами системи МВС України в процесі забезпечення громадського порядку та боротьби зі злочинністю в державі. Система органів внутрішніх справ має такі групи структурних підрозділів : - галузеві служби (підрозділи) ,які реалізують основні функції зазначених органів :міліція, слідчі апарати, виправно-трудові установи, пожежна охорона ,внутрішні війська : - функціональні служби (підрозділи), які виконують забезпечувальні функції цих органів :кадрові фінансово-економічні ,господарчі ,медичні служби. Формами діяльності органів ситеми МВС України є: профілактична, оперативно-розшукова ,кримінально-процесуальна ,виконавча ,охоронна (на договірних засадах) та організаційно–правова діяльність. Певні особливості в управлінні й функціонуванні має система органів внутрішніх справ на транспорті ,побудована з урахуванням специфіки забезпечення охорони громадського порядку та боротьби зі злочинністю на залізничному ,повітряному ,морському й річковому транспорті. Система органів внутрішніх справ на залізничному транспорті підпорядковується Управлінню внутрішніх справ на транспорті МВС України (УВСТ МВС України), на чолі з начальником управління, який призначається на посаду наказом міністра внутрішніх справ України. У великих аеропортах, морських і річкових портах функціонують відділи внутрішніх справ, підпорядковані територіальним УМВС областей, міст. До складу органів внутрішніх справ на транспорті входять усі основні галузеві служби, крім Державтоінспекції, паспортної, пожежної, деяких інших підрозділів. На окремих промислових підприємствах, в установах та організаціях, діяльність яких пов’язана з особливим режимом роботи (оборонний характер, особливо значна технічна небезпека виробництва і ряд інших) створюються відділи внутрішніх справ для роботи на закритих об’єктах. Компетенція, завдання та функції органів внутрішніх справ, взаємовідносини між ними та окремими службами надають системі органів МВС України необхідної цілісності, чіткого підпорядкування та самостійності окремих елементів, що дає можливість ефективно діяти на основі єдиних правових норм. Система органів внутрішніх справ проявляє себе, як будь-яка інша соціальна система, як об’єкт ,що управляє та управляється, тобто фактично виступає об’єктом і суб’єктом управління. З урахуванням нинішнього адміністративно-територіального устрою України, соціально-економічних і політичних обставин, криміногенної ситуації в країні та функціонального призначення органів внутрішніх справ, сучасна система органів МВС України складається з двох підсистем: центральних і місцевих органів внутрішніх справ. Органи внутрішніх справ являють собою систему, що характеризується суворим дотриманням принципу централізованого управління відповідними елементами (підсистемами) та встановлення між ними субординаційних зв’язків/ Місцеві органи внутрішніх справ безпосередньо підпорядковуються вищестоящим органам внутрішніх справ. Правові акти, що, приймаються останніми , є обов’язковими для місцевих органів внутрішніх справ. Всю систему внутрішніх справ очолює Міністерство внутрішніх справ України –централізований орган державної виконавчої влади. Основним завданням МВС України є: - організація та координація діяльності органів внутрішніх справ із захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, охорони громадського порядку і забезпечення громадської безпеки; - участь у розробленні та реалізації державної політики щодо боротьби зі злочинністю; - забезпечення запобігання злочинам, їх припинення, розкриття й розслідування, розшуку осіб, які вчинили злочини вжиття заходів до усунення причин і умов, що сприяють учиненню правопорушень; - забезпечення основних напрямків удосконалення роботи органів внутрішніх справ, подання їм організаційно-методичної та практичної допомоги; - забезпечення виконання кримінальних покарань, участь у соціальній реабілітації засуджених; - організація роботи, пов’язаної з забезпеченням безпеки дорожнього руху та пожежної безпеки; - забезпечення законності в діяльності працівників і військовослужбовців системи. МВС України очолює міністр, призначуваний відповідно до Конституції України; він входить до складу Кабінету Міністрів України. Міністр має заступників ,яких за його поданням призначає Кабінет Міністрів України, розподіляє між заступниками міністра та визначає повноваження структурних підрозділів міністерства. Міністр внутрішніх справ України несе персональну відповідальність за виконання покладених на міністерство завдань і здійснення ним своїх функцій ,визначає ступінь відповідальності заступників міністра, керівників підрозділів міністерства. Для погодженого вирішення питань ,що належать до повноважень МВС України, обговорення найважливіших напрямків його діяльності у міністерстві утворюється колегія в складі міністра (голова колегії), заступників міністра за посадою, а також керівників працівників органів внутрішніх справ. Члени колегії міністерства затверджуються Кабінетом Міністрів України. Рішення колегії проводяться в “життя“ найчастіше наказами міністра. Система місцевих органів внутрішніх справ має такі структурні елементи: управління(головні управління) внутрішніх справ МВС України в Криму, в областях, містах, відділи (управління)внутрішніх справ у районах і лінійні відділи (управління) внутрішніх справ. Всі ланки системи органів внутрішніх справ України функціонують у тісній взаємодії як між собою ,так і з іншими державними органами, організаціями та населенням країни ,що є гарантією їхньої ефективної діяльності під час виконання покладених на них завдань з охорони громадського порядку та боротьби зі злочинністю в країні. |