|
Адміністративне право України
Опорний конспект
|
КМУ є вищим органом у системі органів виконавчої влади. він відповідальний перед Президентом та підконтрольний і підзвітний ВРУ. Склад КМУ: - Прем’єр-міністр (призначається Президентом за згодою більше ніж половини від конституц. складу ВРУ); - Перший віце-прем’єр-міністр; - три віце-прем’єр-міністри; - міністри. Персональний склад КМУ призначається Президентом за поданням Прем’єр-міністра. КМ складає повноваження перед новообраним Президентом. Всі члени КМ мають право заявити Президенту про свою відставку. Відставка Прем’єр-міністра веде до відставки всього складу КМ. У випадку резолюції ВРУ про на довіру КМ, він йде у відставку. За дорученням Президента КМ продовжує виконувати свої повноваження до початку роботи нового Км, але не довше ніж 60 днів. прем’єр-міністр зобов’язаний подати Президентові заяву про відставку КМ за рішенням Президента чи резолюції про недовіру Верховної ради. КМУ згідно Конституції виконує такі повноваження: - забезпечує держ. суверенітет і екон. самост-сть Укр., здійснення внутр. і зовн. політики держави, виконання Конст. і законів, актів Презид.; - вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громад-на; - забезпечує проведення фін., цінової, інвест. і податкової політ-ки; пліт-ки у сфері праці й зайнятості населення, соц. захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, еколог. безпеки і природокористування; - розробляє і здійснює загальнодерж. програми екон., наук.-технічного, соц. і культ. розвитку Укр.; - забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності, здійснює управ-ня об’єктами держ. власності відповідно до закону; - розробляє проект закону про Держ. бюджет Укр., забезп-є його виконання після затвердження ВРУ, подає звіт про його виконання; - здій-нює заходи щодо забезпечення обороноздатності і націон. безпеки Укр., громадського порядку, боротьби із злочинністю; - організовує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діял-сті Укр., митної справи; - спрямовує і координує роботу міністерств, ін. органів виконавчої влади; - здійснює ін. повноваження, визначені Конст. та законами Укр., актами Презид. Суб'єкти адміністративного правопорушення. Суб'єкт правопорушення – це особа, яка його здійснила. Нею, як правило, може бути повнолітня і обов'язково осудна особа. За доктриною сучасного адміністративного права суб'єктом протиправного діяння, я отже, адміністративної відповідальності, є фізична особа, людина в стані дієздатності та осудності. Саме таке широке визначення й здатне охопити всі різновиди суб'єкта відповідальності, на відміну, скажемо, від терміну “громадянин”, що використовується у цивільному законодавстві. Щодо юридичних осіб, законодавство до останнього часу дотримується традиційної концепції, згідно з якою такі визнаються безвідповідальними в адміністративному (кримінальному) аспекті й на них поширюється цивільна відповідальність за шкоду та збитки, як і деякі заходи адміністративного припинення. Суб'єкти відповідальності, фізичні особи мають певні індивідуальні характеристики, які можна поділити на загальні, властиві всім суб’єктам (вік, осудність) та соціальні, що визначають індивідуальну характеристику суб'єкта, особливості його соціального, фізичного, професійного, службового, статевого статусу, родинні зв'язки, відношення до власності, до військової служби, ймовірну колишню протиправну поведінку і т.д., і т.п. Згідно з спеціальними ознаками суб'єктів адміністративної відповідальності, їх можна поділити на кілька різновидів. 1. громадяни (у тому числі іноземні громадяни та особи без громадянства). Відповідальність цих суб'єктів може наставати лише з досягненням 16-річного віку до моменту вчинення проступку (а не на момент притягнення до відповідальності за нього). Причому, при віці від 16 до 18 років справи розглядаються в райміськсудах. 2. Іноземці, які не мають дипломатичного імунітету. Це – іноземці, які перебувають в Україні за приватними візами, у комерційних справах, співвласники спільних підприємств, студенти, туристи. Питання про відповідальність іноземців, що мають дипломатичний імунітет, за порушення адміністративного характеру вирішується дипломатичним шляхом (Віденська конвенція, 1969рю). За окремі проступки іноземці і особи без громадянства не можуть бути притягнені до адміністративної відповідальності. Це порушення правил користування суспільними фондами, нехтування загальним військовим обов'язком та ін. 3. Так звані працівники – особи, що виконують професійну діяльність або взагалі зайняті у суспільній праці. Серед таких – працівники транспорту, торгівлі, сільського господарства, землекористувачі, мисливці, особи, відповідальні за експлуатацію розмножувальної техніки та ін. 4. Особи, які у адміністративно-правові відносини з органами виконавчої влади щодо реалізації власних прав – водії особистого транспорту, особистих маломірних суден, громадяни. Що мають дозвіл на зберігання вогнепальної зброї та ін. 5. Суб'єкти, якими стають громадяни на підставі родинних зв'язків, життєвих обставин або їхнього фізичного стану. Це батьки та особи, що їх замінюють, громадяни, хворі на венеричні захворювання, пасажири, що перетинають державні кордони, та ін. 6. Службові особи, оскільки службовим обов8язком може бути виконання (дотримання) певних загальнообов'язкових правил (санітарних, протипожежних, паспортних), що забезпечується нормами адміністративної відповідальності. 7. Особи, які виконують службові обов'язки у громадському порядку з наданням їм законом владних повноважень. 8. Народні депутати. Для них законодавством передбачено депутатський імунітет від адміністративної відповідальності. За своєю суттю цей імунітет є процесуальним, оскільки поширюється лише на адміністративні проступки, що розглядаються у судовому порядку. До того ж він обмежений територіально – діє на території місцевої Ради. Давання згоди Радою, згідно з поданням прокурора, на притягання депутата до адміністративної відповідальності робить останнього деліктоздатним. Не допускається також затримання з доставленням чи застосуванням адміністративних стягнень щодо судді при виконанні ним обов'язків суді. Пом‘якшуючі і обтяжуючі обставини в адміністративному праві. Стаття 34 КпАП. Обставини, що пом'якшують відповідальність за адміністративне правопорушення. Обставинами, що пом'якшують відповідальність за адміністративне правопорушення визнаються: - щире зізнання винного; - запобігання винним шкідливим наслідкам правопорушення, добровільне відшкодування збитку чи усунення заподіяної шкоди; - здійснення правопорушення під впливом сильного душевного хвилювання або при стіканні важких особистих чи сімейних обставин; - здійснення правопорушення неповнолітнім; - здійснення правопорушення вагітною жінкою чи жінкою, що має дитину у віці до одного року; законодавством СРСР і УРСР можуть бути передбачені й інші обставини, що пом'якшують відповідальність за адміністративне правопорушення. Орган (посадова особа), що розглядає справи про адміністративне правопорушення, може визнати пом'якшуючими й обставини, не зазначені в законодавстві. Стаття 35. Обставини, що обтяжують відповідальність за адміністративне правопорушення. Обставинами, що обтяжують відповідальність за адміністративне правопорушення, визнаються: 1) продовження протиправного поводження, незважаючи на вимоги уповноважених на те осіб припинити його; 2) повторне протягом року здійснення однорідного правопорушення, за яке особа вже піддавалася адміністративному стягненню; здійснення правопорушення особою, що раніше скоїла злочин; 3) залучення неповнолітнього в правопорушення; 4) здійснення правопорушення групою осіб; 5) здійснення правопорушення в умовах стихійного лиха чи за інших надзвичайних обставин; 6) здійснення правопорушення в стані сп'яніння. Орган (посадова особа), що накладала адміністративне стягнення, у залежності від характеру адміністративного правопорушення, може не визнати дані обставина обтяжуючим. |