Конституція України проголошує, що підозрюваний, обвинувачений чи підсудний має право на захист (ч, 2 ст. 63). Забезпечення обвинуваченому цього права є однією з основних засад судочинства (п. 6 ч. 3 ст. 129). Для забезпечення права на захист від обвинувачення в Україні діє адвокатура в особі адвоката (захисника) (ч. 2 ст. 59). В Конституції України також закріплено принцип презумпції невинуватості, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (ч. 1, 2 і 3 ст. 62). Конституційні принципи забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсудному права на захист і презумпції невинуватості є важливою гарантією об'єктивного розслідування і судового розгляду справи та запобігання притягненню до кримінальної відповідальності невинних осіб. Перспективи розвитку адвокатури в Україні До середини 70-х років адвокатура України пройшла певний шлях свого реформування та пошуків найефективніших форм і методів подання юридичної допомоги громадянам і організаціям. Однак говорити про престиж адвокатури та ефективність її діяльності у 70-ті роки не доводиться, оскільки знову дала взнаки недооцінка та приниження принципів демократії, порушення прав людини, декларативний характер основних законодавчих актів. Адвокатура все ще залишалася під пильним наглядом державних органів. Нове законодавство періоду перебудови надало колегіям адвокатів вагомі повноваження у самоврядуванні, вирішенні своїх внутрішньо організаційних питань, здійсненні керівництва і контролю за професійною адвокатською діяльністю. Водночас у ці роки в нашому суспільстві ще нехтувалися демократичні інститути, фактично були відсутні критика й гласність. Конституції як союзна, так і України, незважаючи на закріплені в них прогресивні положення, не змогли забезпечити їх реалізацію, чому перешкоджали недооцінка і приниження основ демократії і законності, занепад часів застою. Щодо адвокатури це виявилось у фактичному її одержавленні, про що свідчать повноваження органів державної влади та управління стосовно загального керівництва колегіями адвокатів. Остаточним кроком в розвиткові справжньої демократичної адвокатури в Україні стало прийняття 19 грудня 1992 р. Верховною Радою України Закону «Про адвокатуру». Нарешті адвокатура набула характерних їй рис - стала професійною, громадською, самостійною організацією, яка захищає права і законні інтереси громадян і організацій. Адвокатура України повинна здійснювати свою діяльність на принципах верховенства закону, незалежності, демократизму, гуманізму і конфіденційності. Адвокат має право займатись адвокатською діяльністю індивідуально, відкрити своє адвокатське бюро, об'єднуватися з іншими адвокатами в колегії, адвокатські фірми, контори та інші адвокатські об'єднання, які діють на засадах добровільності, самоврядування, колегіальності та гласності (ст. 4). Закон про адвокатуру та прийняті відповідно до нього інші нормативні акти надають можливість сформувати висококваліфікований і впливовий адвокатський корпус, завершити становлення української адвокатури, яка має виконувати своє конституційне призначення: забезпечити право на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах (ч. 2 ст. 59 Конституції України). Однак потрібно підкреслити, що захист обвинуваченого ні при яких обставинах не може перетворюватися в захист злочину. Адвокат не може на прохання обвинуваченого вдаватися до незаконних методів захисту, невідповідних правил процесу. З діяльності адвоката абсолютно виключені підтасовування фактів, їх спотворення, підговір свідків або постановка ним навідних питань. Виникнення та розвиток української адвокатури Історичний шлях виникнення та розвитку української адвокатури доцільно простежити з того часу, коли вона була організаційно оформлена й законодавче закріплена як особливий правовий інститут. Щоправда, й до цього в Україні існувало так зване судове представництво. Зокрема, ще за часів Київської Русі (IX—XIII ст.) роль захисників у судах виконували рідні та приятелі сторін, послухи (свідки порядного життя обвинуваченого), «видоки» (свідки вчиненого стороною або спірного факту). В цей період, коли українське судочинство характеризувалося суцільним пануванням звичаєвого права та повною його перевагою над писаним законом, праця захисника у судах мала характер громадського, товариського, а не професійного заняття. Його роль полягала виключно в моральній підтримці своєї сторони. Професійна ж адвокатура в Україні сформувалася в період польсько-литовської доби (XIV—XVI ст.). Як відомо, землі України в останній чверті XIV ст. були підпорядковані Великому князівству Литовському, а після укладення в 1569 р. 19 грудня 1992 р. Верховною Радою України був прийнятий Закон «Про адвокатуру». Новий закон відводить адвокатурі чільне місце, маючи на меті відновити престиж цієї професії, її історичні традиції, піднести роль у суспільстві як одного з гарантів забезпечення конституційних прав і свобод громадян. Нормативна база адвокатської діяльності в Україні. Нормативною базою адвокатської діяльності в Україні є Конституція України, Закон України «Про адвокатуру», Адміністративно-процесуальний кодекс, Кримінально-процесуальний кодекс, Цивільно-процесуальний кодекс, Положення про вищу кваліфікаційну комісію адвокатури, Положення про порядок реєстрації адвокатських об`єднань та інші. Найважливішим є Закон України «Про адвокатуру». Адвокатом, за Законом про адвокатуру, може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, котрий склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України. Він не може працювати в суді, прокуратурі, нотаріаті, органах внутрішніх справ, служби безпеки, державного управління. Адвокатом не може бути особа, яка має судимість. Закон про адвокатуру окремо закріплює норму, яка стосується гарантій адвокатської діяльності. Нею встановлено, що професійні права, честь і гідність адвоката охороняються законом; забороняється будь-яке втручання в адвокатську діяльність, вимагання від адвоката, його помічника, посадових осіб і технічних працівників адвокатських об'єднань відомостей, що становлять адвокатську таємницю. З них питань вони також не можуть допитуватись як свідки. Види адвокатської діяльності Закон про адвокатуру вперше надав адвокатам та адвокатським об'єднанням право створювати регіональні, загальнодержавні та міжнародні спілки та асоціації, які представляють інтереси адвокатів у державних органах і громадських об'єднаннях, захищають їх соціальні та професійні права, здійснюють методичну і видавничу діяльність, сприяють підвищенню професійного рівня адвокатів, а також створюють спеціальні фонди. Об'єднання і асоціації діють на підставі статутів і реєструються в Міністерстві юстиції України. Адвокати дають консультації та роз'яснення з юридичних питань, усні і письмові довідки щодо законодавства; складають заяви, скарги та інші документи правового характеру; посвідчують копії документів у справах, які вони ведуть; здійснюють представництво в суді, інших державних органах, перед громадянами та юридичними особами; подають юридичну допомогу підприємствам, установам, організаціям; здійснюють правове забезпечення підприємницької та зовнішньоекономічної діяльності громадян і юридичних осіб, виконують свої обов'язки відповідно до кримінально-процесуального законодавства у процесі дізнання та попереднього слідства. |