|
Р. І. Тиркало
Банківська справа
Навчальний посібник
Тернопіль
Видавництво «Карт-бланш»
2001
|
1.1 Місце і роль банків у системі ринкової інфраструктури Банк - це особливий вид капіталотворчого підприємства, яке мобілізує вільні ресурси клієнтів та інші грошові кошти, розподіляє їх відповідно до потреб між суб'єктами ринкових відносин, а також надає інші послуги. Банки і банківська система - це економічні структури, які становлять один із типів фінансових посередників у системі ринкової інфраструктури загалом. У ринковій економіці вартість посередницького капіталу є однією із функцій ринкових сил, яка відображає, поряд з іншими явищами, попит і пропозицію, фінансові цілі даного типу посередника, а також потенційний ризик як кінцевого споживача капіталу, так і посередника, який забезпечує цей капітал. Банківська система України сформувалася у 1991 р. і складається з двох рівнів. Така побудова пов'язана з різними особливостями, насамперед, - наглядом держави та перевагою роботи у грошовій сфері. Банки займають особливе місце в ринковому середовищі тому, що здійснюють грошово-кредитне обслуговування всіх елементів (ланок) ринкової інфраструктури. Відповідно до цього визначаються основні завдання банків: - забезпечення безперервності й ефективності грошового обороту; - здійснення контролю на макро- та мікроекономічному рівнях; - проведення заходів щодо стабілізації національної грошової одиниці; - сприяння підвищенню ефективності економіки України в цілому та виробничої сфери зокрема тощо. 1.2. Правова основа діяльності банків. Функції банків Банки - це особливі інституції ринку, які в своїй діяльності керуються вимогами закону. Отже, банківська діяльність - набір посередницьких операцій на грошовому ринку, виконання яких дозволене законом тільки під особливим наглядом держави. Хоча, як юридичні особи, банки економічно самостійні і повністю не залежать від виконавчих і законодавчих органів влади в рішеннях, які пов'язані з їх оперативною внутрішньою діяльністю. Щодо правового впливу на банківську діяльність, то його можна розділити на зовнішній і внутрішній. Головним джерелом регламентації роботи банків є Закон України "Про банки і банківську діяльність" (березень 1991 р.), в якому чітко розмежовуються функції Національного банку України (НБУ) та комерційних банків (КБ), порядок створення, капітал, відповідальність, контроль та інші моменти. НБУ, як керівний орган діяльності банківської системи України, працює відповідно до Закону України "Про національний банк України" (червень 1999 р.), в якому регламентується його законодавче право здійснювати вплив на роботу банків з допомогою видачі їм ліцензій, постанов, положень, рекомендацій тощо. У зв'язку з тим, що банківські установи обслуговують юридичних та фізичних осіб незалежно від форми власності та організаційної будови, вони повинні спиратися на ті законодавчі акти, які регламентують діяльність клієнтів для визначення специфіки їх обслуговування. Особливості ринкової інфраструктури в цілому та сегментів ринку зокрема (валютний, фінансовий, кредитний та ін.) зумовлюють вплив на законодавчу базу банку всіх загальноекономічних нормативних актів. Причому комерційні банки залишаються підзвітними, в кінцевому результаті, Національному банкові України. Аналіз історії і сьогодення банківської справи та механізму функціонування грошового ринку визначає, що банківська діяльність складається з трьох основних посередницьких функцій: 1. Мобілізація грошових ресурсів на вклади від клієнтів. 2. Надання клієнтам позичок і створення нових платіжних засобів. 3. Здійснення розрахунків між клієнтами. Виконання цього комплексу операцій можна вважати визначальною економічною ознакою банку - як центрального, так і комерційного. 1.3. Загальна характеристика операцій банку з формування капіталу і банківських зобов'язань Комерційні банки виступають посередниками між тими клієнтами, які мають тимчасово вільні кошти, і тими, які цих коштів потребують. Мотивом такого посередництва є отримання банківського прибутку. Як показує практика, для успішної роботи банки не можуть використовувати тільки власний капітал, тому основну частку повинен становити позичений капітал (кошти). Операції банку з формування капіталу і банківських зобов'язань називаються пасивними. Весь банківський капітал можна розділити на три основні частини. Можливості комерційних банків у залученні коштів регламентуються НБУ, тому нормативне значення показника залучених та позичених коштів не повинно перевищувати розмір власного капіталу більше ніж у 12 разів, в різних країнах співвідношення між власним і залученим капіталом може відповідати таким співвідношенням -від 1:10 до 1:100, в Україні воно відповідає межі 1:20. 1.4. Загальна характеристика банківських активів (вимог) Розміщення мобілізованих ресурсів банку з метою отримання прибутку і забезпечення ліквідності визначає склад його активів або зміст операцій із формування вимог. Найбільш розповсюдженими активними операціями комерційних банків є: - кредитування (у всіх його формах); - інвестування; - інші операції. Специфіка роботи банківських установ має певні особливості, які носять двосторонній характер: з одного боку, вони - позичальники (боржники), з іншого, - кредитори. Відповідно до цього на банки лягає велика відповідальність у формі кредитного ризику, тому що: 1. Банк приймає на себе ризик із перерозподілу коштів між суб'єктами паралельно з передачею ризику. 2. Видача кредиту є трансформація банками строків вкладання кредитних ресурсів. Тому банки, як посередники, маневруючи операціями з формування капіталу та вимог, забезпечують економічне узгодження між різними клієнтами, бажаннями вкладників щодо строків зведення клієнтів. 3. Банки узгоджують різні величини коштів клієнтів один до одного. Тому завдяки посередницьким операціям є можливість за рахунок великої кількості малих позик забезпечити декілька великих і навпаки. 4. Банки створюють умови для безперебійного грошового обороту й обороту капіталів. Такі послуги є специфічними і їх характерною особливістю є те, що вони не можуть бути надані наперед, тобто носять миттєвий характер. 1.5. Розвиток і розширення ринку банківських послуг в Україні Під впливом посилення міжбанківської конкуренції на банківському ринку України проявляється тенденція до розширення продуктового ряду послуг. Адже кожен банк не залишається байдужим до можливості збільшення власних прибутків, мобілізації додаткових ресурсів та розширення бази клієнтів банку, підвищення власного рейтингу на ринку. Саме тому сучасні банкіри вибирають політику розширення продуктового ряду банківських послуг. Банківські послуги об'єднують широкий ряд операцій, в тому числі і тих, які нехарактерні банківській сфері. До найбільш перспективних послуг можна віднести наступні: 1. Трастові (довірчі) послуги: а) для фізичних осіб: - розпорядження спадщиною; - управління власністю; - опікунство і забезпечення збереження майна та ін. б) для юридичних осіб: - розпорядження активами; - агентські послуги; - операції, пов'язані з ліквідацією майна клієнтів та ін. 2. Послуги зі збереження цінностей з наданням клієнтам у розпорядження сейфа та з прийняттям цінностей клієнта на збереження без їх доступу. 3. Консультаційні та інформаційні послуги зі створенням певної міжбанківської бази даних. 4. Гарантійні та посередницькі послуги. 5. Факторингові та лізингові операції, форфейтинг та ін. |