|
В. В. Копєйчиков
Правознавство
Підручник
Київ
Юрінком Інтер
2003
|
Останнім часом у юридичній літературі розрізняють категорії Правотворення, правотворчість і нормотворчість. Усі ці види діяльності здійснюються з метою соціального регулювання суспільних відносин. Соціальне регулювання - це процес упорядкування поведінки соціальних суб'єктів через надання їм прав на певні дії, покладання обов'язків, установлення заборон, застосування заохочення та примусу. Соціальне регулювання існує з моменту виникнення суспільства практично в усіх сферах його життєдіяльності, здійснюється з допомогою соціальної влади. Розрізняють два види соціального регулювання - державне і недержавне. Кожен із цих видів може бути нормативним чи індивідуальним і реалізується соціальними суб'єктами. Це індивіди та їх групи, з яких складається суспільство. Одним із найпоширеніших видів соціальних суб'єктів є соціальні організації - такі об'єднання людей, що спільно реалізують певні програми, завдання, цілі та працюють на підставі загальновизнаних правил і процедур. Такими соціальними організаціями, наприклад, є держава, партії, різні громадські об'єднання, які, своєю чергою, можуть складатися з інших соціальних організацій. Правотворення розуміється у двох значеннях: походження права та творення окремих юридичних законів. Під творенням права у вигляді окремих юридичних законів розуміють процес закріплення правил поведінки людей, що склалися в суспільстві, які перекладаються на мову нормативів, приписів та існують у конкретній юридичній формі. Ця діяльність має дві основні стадії: а) усвідомлення необхідності правового врегулювання тих чи тих суспільних відносин; б) правотворча діяльність. Перш ніж стати юридичною нормою, те чи те правило поведінки може виступати як філософський, правовий, етичний, політичний чи інший принцип, звичай або традиція. Головним на стадії усвідомлення необхідності регулювання суспільних відносин є юридичний мотив, тобто погляди, уявлення, думки про певну сукупність соціальних зв'язків, визначений варіант поведінки учасників суспільних відносин, що повинні стати загальнообов'язковими правилами поведінки, вміщеними в певному джерелі права, наприклад, у нормативно-правовому акті. Правотворчість - це діяльність державних органів і посадових осіб, громадських організацій, уповноважених на те державою, а також усього народу країни, що спрямовується на утворення, зміну чи скасування нормативно-правових актів. Правотворча діяльність здійснюється на певних принципах - основних ідеях, відправних засадах, на яких будується правотворчість. Розглядають такі принципи правотворчості: демократизм, гуманізм, поєднання національного та інтернаціонального, законність, науковість, плановість. Види правотворчості - сукупність засобів і способів вияву суспільних відносин, що потребують свого врегулювання, та їх фактичне впорядкування (корегування, узгодження) з допомогою юридичних засобів. Розрізняють такі види правотворчості: безпосередня, делегована, санкціонована. Суб'єктами правотворчої діяльності є: а) держава та її органи; б) інші організації громадянського суспільства, якщо держава делегувала їм таке право; в) весь народ країни в разі референдуму. Правотворча діяльність характеризується певним юридичним процесом, що має три етапи. На підготовчому етапі готують проект нормативно-правового акта. Своєю чергою, він поділяється на такі стадії: рішення про необхідність підготовки проекту нормативно-правового акта; визначення кола осіб, що готуватимуть проект; безпосереднє готування названого проекту; обговорення тексту проекту; узгодження проекту з усіма зацікавленими органами і службовими особами; доопрацювання проекту. Другий етап - видання нормативно-правового акта охоплює такі стадії; внесення проекту нормативно-правового акта на обговорення правотворчого органу (посадової особи); обговорення проекту, можливість кількох читань; прийняття нормативно-правового акта і процедура його підписання; можливість права відкладного вето для законів. Третій етап - набирання нормативно-правовим актом чинності - це опублікування чи доведення до виконавців іншим способом. Від правотворчої діяльності слід відрізняти нормо-творчу. Це діяльність усіх інших суб'єктів, окрім Верховної Ради, з підготовки, прийняття, зміни чи скасування і введення в дію норм права, що мають підзаконний характер. Відмінності правотворчої і нормотворчої діяльності: а) різний суб'єкт; б) незбіжність етапів і стадій; в) різна юридична сила нормативних актів; г) різний рівень регульованих відносин; д) порядок введення в дію і припинення дії актів та ін. |