|
М. І. Бажанов
Кримінальне право України
Підручник
Київ
Юрінком Інтер
2005
|
1. Громадські роботи (ст. 56 КК) полягають у виконанні засудженим у вільний від роботи чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування. Це, наприклад, збирання сміття, озеленення вулиць і т.ін. Громадські роботи встановлюються на строк від шістдесяти до двохсот сорока годин і відбуваються не більш як чотири години на день. Це покарання не застосовується до осіб, визнаних інвалідами першої або другої групи, вагітних жінок, осіб, які досягли пенсійного віку, а також до військовослужбовців строкової служби. 2. Виправні роботи (ст. 57 КК) застосовуються до особи за місцем роботи на строк, визначений за вироком суду, з відрахуванням у доход держави відповідного відсотка її заробітку. Виправні роботи призначаються на строк від шести місяців до двох років і обов'язково супроводжуються відрахуванням із суми заробітку засудженого у доход держави в розмірі, встановленому вироком суду, в межах від десяти до двадцяти відсотків заробітку засудженого. Виправні роботи - це покарання, яке широко застосовується на Практиці. Воно призначається, як правило, за злочини, що не є тяжкими, і до осіб, що не становлять значної суспільної небезпечності і тому не потребують ізолювання від суспільства. Виправні роботи є ефективним засобом виправлення засуджених, особливо в поєднанні з впливом з боку колективу, де вони відбуватимуть покарання. Засуджений до виправних робіт зазнає і певних правообмежень. Він не тільки втрачає частину заробітку, йому, крім того, не надається чергова відпустка. Час відбування виправних робіт не включається у трудовий стаж, у стаж, що дає право на відпустку, на одержання пільг і надбавок до заробітної плати. Протягом строку покарання забороняється звільнення засудженого за власним бажанням без дозволу органу, що відає виконанням цього виду покарання. Засудження до виправних робіт тягне за собою судимість. Слід, однак, мати на увазі, що за умови сумлінної роботи і зразкової поведінки час відбування виправних робіт може бути за рішенням суду включено в загальний трудовий стаж (ст. 103 ВТК). Виправні роботи не застосовуються до вагітних жінок та жінок, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною, до непрацездатних, до осіб, що не досягли шістнадцяти років, та тих, що досягли пенсійного віку, а також до військовослужбовців, працівників правоохоронних органів, нотаріусів, суддів, прокурорів, адвокатів, державних службовців, посадових осіб органів місцевого самоврядування. Особам, які стали непрацездатними після винесення вироку суду, суд може замінити виправні роботи штрафом із розрахунку трьох встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за один місяць виправних робіт. Закон встановлює відповідальність за злісне ухилення від відбування виправних робіт (ст. 389 КК). 3. Службові обмеження для військовослужбовців (ст. 58 КК) за своїм змістом являють виправні роботи, які застосовуються з урахуванням того, що засуджений є військовослужбовцем. Це покарання призначається військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової служби, на строк від шести місяців до двох років з відрахуванням у доход держави від десяти до двадцяти відсотків грошового забезпечення, одержуваного засудженим. Таке покарання призначається, якщо воно прямо передбачене в санкції статті КК (наприклад, ч. 2 ст.407), замість виправних робіт, а також тоді, коли суд, враховуючи обставини справи та особу винного, вважатиме за можливе замість обмеження волі або позбавлення волі на строк не більш двох років призначити службові обмеження на той же строк. Засудження до цього покарання виключає протягом строку його відбування підвищення військовослужбовця за посадою, у військовому званні, а строк покарання не зараховується йому в строк вислуги років для присвоєння чергового військового звання. Особи, що відбули покарання у вигляді службових обмежень для військовослужбовців, вважаються такими, що не мають судимості (п. 4 ст. 89 КК). 4. Арешт (ст. 60 КК) виражається в триманні засудженого в умовах ізоляції і встановлюється на строк від одного до шести місяців. Військовослужбовці відбувають це покарання на гауптвахті. Після відбуття цього покарання вони вважаються такими, що не мають судимості (п. 4 ст. 89 КК). Арешт не застосовується до осіб віком до шістнадцяти років, вагітних жінок та до жінок, які мають дітей віком до восьми років. 5. Обмеження волі (ст. 61 КК) полягає в утриманні особи в кримінально-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов'язковим залученням засудженого до праці. Це покарання призначається на строк від одного до п'яти років. Воно не може бути застосоване до неповнолітніх, вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до чотирнадцяти років, до осіб, що досягай пенсійного віку, військовослужбовців строкової служби та до інвалідів першої і другої груп. 6. Тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців (ст. 62 КК) є спеціальним покаранням і може застосовуватися лише до військовослужбовців строкової служби. Воно полягає в примусовому направленні на встановлений у вироку суду строк в особливу військову частину - дисциплінарний батальйон, призначений для відбування покарання військовослужбовцями, які вчинили злочин під час проходження ними строкової військової служби. Тримання в дисциплінарному батальйоні має за мету виправлення засуджених у дусі точного виконання законів, військової присяги, військових статутів, наказів начальників, чесного ставлення до праці і служби, правил співжиття, а також попередження вчинення ними нових злочинів. Особи, що відбувають покарання в дисциплінарному батальйоні, не перестають бути військовослужбовцями. Після відбуття покарання вони повертаються у свою частину для подальшого проходження служби. Час перебування в дисциплінарному батальйоні в строк служби не зараховується. Однак за клопотанням командування частини, куди прибув військовослужбовець після відбуття покарання, бездоганна служба в дисциплінарному батальйоні може бути підставою для рішення командуючого військовим округом чи флотом про зарахування її в строк служби. Особи, що відбули покарання в дисциплінарному батальйоні, визнаються на підставі п. 4 ст. 89 КК такими, що не мають судимості. Тримання у дисциплінарному батальйоні може призначатися лише як основне покарання на строк від шести місяців до двох років у випадках, прямо передбачених у санкції статті КК, за якою кваліфіковано злочин засудженого (наприклад, санкція ч. 1 ст. 404). Крім того, це покарання призначається тоді, коли суд, ураховуючи обставини справи та особу засудженого, вважатиме за можливе замість позбавлення волі на строк до двох років застосувати тримання у дисциплінарному батальйоні на той же строк. Заміна покарання у виді позбавлення волі триманням в дисциплінарному батальйоні можлива при засудженні військовослужбовця строкової служби як за військовий злочин, так і за будь-який інший злочин. Тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців замість позбавлення волі не може застосовуватися до осіб, що раніше відбували покарання у виді позбавлення волі. 7. Позбавлення волі на певний строк (ст. 63 КК) - це покарання, що полягає в ізоляції засудженого та поміщенні його у кримінально-виконавчі установи на певний строк, зазначений у вироку суду. Позбавлення волі є основним покаранням і застосовується за вчинення злочинів, що становлять значну тяжкість, коли, виходячи із характеру і ступеня їх суспільної небезпечності і з урахуванням особи винного, необхідна його ізоляція від суспільства. Позбавлення волі пов'язане з істотними правообмеженнями для засудженого. Він не тільки ізолюється від суспільства, а й позбавляється свободи пересування, вибору виду трудової діяльності, обмежується в розпорядженні своїм часом, спілкуванні з родичами і близькими йому людьми і т.ін. На засудженого до позбавлення волі справляється певний вплив: він перебуває в умовах відповідного режиму, залучається до праці, а у разі необхідності - до професійного і загальноосвітнього навчання, з ним ведеться систематична освітньо-виховна робота. Однак позбавлення волі не має за мету заподіяти засудженому фізичних страждань або принизити його людську гідність. Воно спрямоване в кінцевому результаті на його виправлення, для того щоб він став корисним членом суспільства, а також на попередження вчинення нових злочинів з боку як засуджених, так й інших громадян. Позбавлення волі встановлюється на строк від одного до п'ятнадцяти років і відбувається в колоніях різного виду і режиму. Вид і режим відбування позбавлення волі визначаються адміністрацією кримінально-виконавчої установи. Позбавлення волі у виді тюремного ув'язнення КК не передбачає. 8. Довічне позбавлення волі (ст. 64 КК) може бути застосоване за вчинення особливо тяжких злочинів, коли це спеціально передбачено в санкції статті Особливої частини КК і за умови, якщо суд визнає неможливим застосування до засудженого позбавлення волі на певний строк. У санкціях статей Особливої частини КК довічне позбавлення волі передбачено як альтернативне покарання з позбавленням волі на певний строк лише за злочини, пов'язані з умисним вбивством при особливо обтяжуючих обставинах (див., наприклад, ч. 2 ст. 115, ст. 348 КК). Довічне позбавлення волі не застосовується до осіб, що вчинили злочин у віці до 18 років і до осіб у віці понад 65 років, а також до жінок, що були в стані вагітності під час вчинення злочину чи на момент постановлення вироку. Довічне позбавлення волі замінило собою смертну кару, застосування якої допускалося КК 1960 р. до 29 грудня 1999 р. Конституційний Суд України визнав, що норми КК 1960 р., які передбачають можливість застосування смертної кари (розстрілу), суперечать Конституції України і тому не підлягають застосуванню. 22 лютого 2000 р. Верховна Рада України прийняла Закон "Про заміну смертної кари довічним позбавленням волі". Актом помилування довічне позбавлення волі може бути замінено позбавленням волі на строк не менше двадцяти п'яти років (ст. 87 КК). |