Обмін між виробниками різних країн здійснюється через зовнішньоторгові операції. Для того, щоб обмін відбувся, необхідно провести відповідні взаємо пов'язані дії: 1) знайти покупця; 2) підписати з ними угоду, в якій обговорити всі умови (товар, його кількість і якість, ціну, терміни поставок і т.п.); 3) виконати договір, тобто підготувати товар до поставки, доставити його покупцю, провести розрахунок за доставлений товар. Сукупність цих дій складає зміст зовнішньоторгової операції. Таким чином; під зовнішньоторговою операцією треба розуміти комплекс дій контрагентів різних країн, спрямованих на здійснення торгового обміну. Такі дії носять комерційний характер, тому операції обміну стають комерційними. По своїй суті вони являються керівною діяльністю. Зміст управління обміном, тобто здійснення операцій обміну, полягає в тому, щоб організовувати, направляти, регулювати різні види діяльності контрагентів, що здійснюють обмін матеріальними цінностями й послугами. Зовнішньоторгова операція як керівна діяльність передбачає наявність суб'єктів, які здійснюють цю діяльність, і об'єктів, на які ця діяльність спрямована. Суб'єктами зовнішньоторгових операцій являються підприємства, фірми, організації, котрі одержали від держави право виходу на зовнішній ринок. Об'єктами зовнішньоторгових операцій виступають матеріальні процеси, що проявляють себе в процесі обміну товарами, послугами, результатами виробничого і науково-технічного співробітництва. Ці об'єкти визначають види зовнішньоторгових операцій на світовому ринку. Зовнішньоторгові операції поділяються на основні і допоміжні. До основних відносяться операції, які здійснюються на розрахунковій основі між безпосередніми учасниками цих операцій (контрагентами різних країн). Це операції: 1)по обміну науково-технічними знаннями в формі торгівлі патентами, ліцензіями, "ноу-хау"; 2) по обміну товарами в матеріально-речовій формі (експортно-імпортні операції); 3)по обміну технічними послугами в формі консультативного і будівельного інженерінга; 4)орендні, в тому числі лізингові; 5)по наданню консультаційних послуг в галузі інформації та удосконалення управління; 6) по міжнародному туризму; 7) по обміну кінофільмами, телепрограмами та ін. До допоміжних зовнішньоторгових відносяться операції: 1) по міжнародних перевезеннях; 2) транспортно-експедиторські; 3) по страхуванню вантажів; 4) по збереженню вантажів при міжнародних перевезеннях; 5) операції по міжнародних розрахунках та ін. Допоміжні операції одержали назву операцій товаропросування, тому що пов'язані з рухом товару до споживача. Зовнішньоторгові операції мінялися й ускладнювалися в міру розвитку зовнішньої торгівлі. Першими операціями, які склалися до появи грошових знаків, були операції обміну. Пізніше, з появою грошей, операції обміну були витіснені операціями купівлі-продажу, котрі переважають і в наші дні. Однак форми і види зовнішньоторгових операцій продовжують розвиватися й вдосконалюватися. Основними операціями купівлі-продажу товарів являються експортні, імпортні, реекспортні і реімпортні. Експортні операції передбачають продаж і вивіз товарів за кордон для передачі їх у власність іноземному контрагенту. Імпортні операції - закупівля і ввіз іноземних товарів для дальшої їх реалізації на внутрішньому ринку своєї країни чи використання підприємством-імпортером. Реекспортні й реімпортні операції являються різновидом експортно-імпортних. Реекспортні операції пов'язані з продажем і вивезенням із країни раніше ввезеного до неї товару без якого-небудь перероблення. Реімпортні операції являють собою експортні угоди, що не відбулися, тобто ввіз в країну раніше вивезеного товару, який там не перероблявся. Це можуть бути товари, не продані на аукціоні, повернені з консигнаційного складу, забраковані споживачем та ін. Здійснення зовнішньоторгової операції вимагає застосування певної правової форми і використання конкретних способів (методів) її здійснення. Правовою формою, що опосередковує зовнішньоторгові операції, і являється зовнішньоторгова угода. Обов'язкова умова угоди - підписання її з іноземним партнером, тобто контрагентом. Таким чином, під зовнішньоторговою угодою розуміється договір (угода) між двома чи кількома сторонами, що знаходяться в різних країнах, про доставку товарів або наданню послуг. В практиці світової торгівлі спостерігається велика різноманітність зовнішньоторгових угод. Це пов'язано: 1) з предметом угоди (товар, послуги, результати інтелектуальної діяльності, оренда обладнання та ін.); 2) з особливостями предмету угоди (сировинні товари, готова продукція, машинотехнічна продукція і т.д.); 3) з організаційними формами торгівлі на світовому ринку (аукціонна, біржова, посередництво і т.д.); 4) із залежністю від каналу збуту і характеру взаємовідносин між контрагентами. В даному випадку угоди можуть підписуватись напряму між експортером й імпортером чи через посередників. Не будь-яка зовнішньоторгова угода являється міжнародною. Договір купівлі-продажу не вважається міжнародним, якщо він підписаний між сторонами різної державної приналежності, підприємства яких знаходяться на території одної держави. Разом з тим договір вважається міжнародним, якщо він підписаний між сторонами одної державної приналежності, підприємства яких знаходяться на території різних держав. Такий зміст договору міститься в Конвенції 00Н "Про угоди міжнародної купівлі-продажу товарів" (Віденська конвенція 1980 року). Вся різноманітність угод в міжнародній торгівлі в залежності від їх предмету (об'єкту) розподіляється на такі види: - купівлі-продажу товарів; - купівлі-продажу послуг; - купівлі-продажу об'єктів інтелектуальної власності. Зовнішньоторгові угоди оформляються у вигляді - документа, підписаного обома сторонами (звичайного договору); - твердого офорта продавця, акцептованого покупцем. В цьому випадку продавець відправляє покупцю докладно розроблений офорт й угода вважається підписаною шляхом обміну листами - офорта і акцепту; - замовлення, зробленого покупцем (замовником) продавцю (постачальнику) і підтвердженим останнім. В цьому випадку угода оформляється двома документами - замовленням покупця і підтвердженням поставщика. Найбільш поширеним методом оформлення угоди являється перший, у вигляді договору. |