|
Ю. В. Ніколенко
Основи економічної теорії
Підручник
Київ
ЦНЛ
2003
|
Методи проведення грошової реформи Грошова реформа - це цілеспрямовані перетворення, за допомогою яких здійснюються рішучі комплексні дії, спрямовані на оздоровлення економіки, фінансів, грошового обігу тощо. Актуальність нинішньої грошової реформи для України посилена ще й тим, що в процесі державотворення необхідно створити ефективну й надійну грошову систему. Та й оздоровлення економіки і вихід із кризи, як свідчить досвід вже кількох років, без грошової реформи й проведення власної грошової політики виявилися практично неможливими. Історія, увібравши в себе досвід багатьох народів і часів, знає два основних методи проведення грошових реформ: метод блокування банківських рахунків на заздалегідь визначений строк або навіть на невизначений час. Це дає змогу уряду мати свободу дій і відповідні кошти, які повертаються власникам лише тоді, коли виробництво пройде стадію нормалізації і розпочне зростати. Можна їх також конвертувати на цінні папери, які будуть не знецінюватися, а приносити їхнім власникам відповідний доход; метод списання готівки та коштів населення на банківських рахунках та одночасної заміни їх на нову грошову одиницю за єдиним або ж диференційованим співвідношенням. Для визначення конкретних методів проведення грошової реформи і вибору тієї чи іншої політики важливим є діагноз поточної економічної ситуації. Для України це вкрай важко було зробити через глибоку кризу її економіки, скорочення виробництва та інфляційне зростання цін. До того ж в умовах адміністративно-командної системи активна й гнучка грошова політика не проводилася. Гроші відігравали лише пасивну роль, виступали як технічні інструменти обліку й контролю. Тому в Україні так і не було напрацьовано досвіду проведення грошової політики як найдійовішого важеля регулювання економічних процесів. Безперечно, простий обмін карбованця на національну валюту товарів в Україні не додав, сільське господарство не стало від цього продуктивнішим, а економіка не вилікувалася від безгосподарності та інфляції. Водночас захист інтересів населення в ході грошової реформи сприяв підвищенню продуктивності праці, збільшенню виробництва товарів, а в результаті - поліпшенню життєвого рівня трудящих. Чи були такими реформи, проведені в радянські часи, і які перспективи використання їхнього досвіду в сучасній грошовій реформі? Переважаючим напрямом у численних реформах радянської економіки було пограбування не лише споживача, а й самого виробника. Цю ж мету переслідувала й напівреформа 1960 р., якою було проведено конфіскаційний обмін грошей. Це проявилося у конфіскації доходів народу (до 50%), девальвації карбованця, що приховувалося зміною масштабу цін і зменшенням золотого вмісту карбованця. Звичайно, така велика ін'єкція в економіку дещо пожвавила її темпи зростання. Але ненадовго, тому й постала потреба у відході від деяких ідеологічних догматів і реабілітації окремих ринкових елементів, прибутку й рентабельності як найважливіших оціночних показників ефективності економіки. Водночас половинчатість реформи 1965 р. дала змогу деяким господарникам формувати фіктивну рентабельність, через яку вдавалося отримувати кошти на утворення часто незароблених фондів матеріального заохочення, що в кінцевому рахунку не тільки не дало можливості досягти бажаної мети реформи, а й поклало початок руйнуванню економіки та зародженню загальної кризи тогочасної системи. Це проявилося в падінні темпів зростання продуктивності праці, порушенні закону відтворення робочої сили, витісненні з ринку і виробництва дешевих товарів, маніпулюванні з собівартістю заради високого прибутку і гальмуванні науково-технічного прогресу на виробництві. Як наслідок у обігу швидко зростала надлишкова маса грошей, а нестача товарів на кінець 80-х років перетворила дефіцит товарів у один з провідних чинників зростаючої інфляції. Отже, тогочасний обмін 10 старих карбованців на 1 новий не підвищив його купівельну силу, а просто перетворив у звичайний карбованець з його обмеженою купівельною здатністю. Саме це й привело до втрати ним поваги і довіри, а далі й до справжнього краху. Грошова реформа 1947 р. "Сталінська" реформа 1947 р. включала чотири компоненти: деноміналізацію старих грошей, їх обмін у пропорції 10 : 1 на нові; відповідне коригування граничного рівня роздрібних цін; пільговий обмін вкладів в ощадкасах; скасування карткової системи та ліквідацію подвійної системи торгівлі, суть якої полягала в діяльності звичайних магазинів та "комісійних", де товари продавалися без обмежень, але за підвищеними цінами. Головне завдання реформи - вилучити значну масу грошей з обігу. Частина їх навіть не були фальшивими, бо були захоплені фашистами в підвалах банків, де зберігалися до початку війни і не були вивезені. Цих грошей було так багато, що порівняно з ними особисті збереження населення становили невелику суму. Так, у 1940 р. вони дорівнювали лише 17,3 млн. крб., тобто в середньому по 42 крб. на вклад, або лише 27% середньомісячної зарплати. При таких збереженнях держава вигравала двояко з одного боку, можна було просто нехтувати офіційними особистими збереженнями і надати їм пільговий режим, а з іншого - населення мало зрозуміти, що ощадкаса - надійне сховище збереження готівкових грошей. Пільговий обмін заощаджень сприяв швидкому зростанню вкладів населення. Вже в 1960 р. вони зросли в 3 рази, а середній вклад став у 3 рази більшим за середньомісячну зарплату. Успішною "сталінська" реформа стала ще й тому що в той час роздрібний товарооборот суворо контролювався Центром Уряд міг здійснювати широкі адміністративні маневри, проводити політику надто низького рівня доходів за значної інтенсифікації праці. Нагромадивши достатню масу продовольства й інших товарів народного споживання, він зміг без катаклізмів, плавно перейти до вільної роздрібної торгівлі без карток. Більше того, розпочалося періодичне зниження цін, І це благодійно впливало на настрої населення та зміцнення грошової й фінансової стабільності. Якщо ж глибше глянути на реформу 1947 р., то дії Сталіна були зумовлені суворою необхідністю. Адже з розширенням виробництва внаслідок відбудови народного господарства нагромаджувалася надлишкова кількість товарів, які не могло придбати населення, тому що не мало відповідної кількості готівкових грошей. Щоб цього в майбутньому не трапилося, економісти пропонували здійснити обмін грошей на нові купюри у відношенні 5:1. Сталін же в поданому проекті закреслив цифру "5" і написав "10". Внаслідок цього склалася невідповідність між товарною масою, яка з відбудовою народного господарства швидко зростала, та грошима, маса яких кожного разу ставала недостатньою; тому щорічно потрібно було усувати цей розрив черговим зниженням цін. Не був також об'єктивним чи зваженим валютний курс по відношенню до долара. При деномінації карбованця в нинішніх умовах особисті нагромадження готівкою постраждали б насамперед. Однак слід враховувати, що головна маса грошей готівкою прихована не широким загалом населення, а тіньовою економікою. Існують вони не в паперогрошовій формі, а матеріалізовані в золоті, нерухомості, товарах мистецтва, антикваріату та іноземній валюті, тому жодної надії шляхом проведення грошової реформи вилучити ці гроші на користь суспільства не було. Отже, досвід "сталінської" реформи не прийнятний в сучасних умовах. Грошова реформа 1922-1924 рр. Грошова реформа 1922-1924 рр. викликана двома причинами: по-перше, величезними втратами у першій світовій і громадянській війнах; по-друге, потребою подолати руйнівні наслідки безгрошового обігу часів "воєнного комунізму" та експериментів впровадження прямого продуктообміну. За період 1917-1921 рр. стало очевидно, що економічно не обґрунтований "соціалістичний" і "комуністичний" експеримент у тодішній радянській Росії зазнав краху. Навпаки, він остаточно зруйнував економіку, фінанси й грошовий обіг країни. Приміром, темпи знецінення тогочасних "совзнаків" значно випереджали темпи їх емісії. Торгівля була замінена прямим розподілом і безплатним трудовим пайком. Втілення в життя інших заходів, пов'язаних з реалізацією ідеї відміни грошей, привела до того, що в 1920 р. за непотрібністю навіть було закрито Народний банк. Напередодні реформи 1922-1924 рр. у колишньому СРСР видатки бюджету більш як на 90% покривалися паперовою емісією, а інфляційне зростання цін перевищувало 500% на місяць. Це означало, що консервативні методи та заходи оздоровлення економіки вже цілковито вичерпані й не діють. Єдино можливою і перспективною була політика радикального "хірургічного втручання". Для відновлення контролю над економікою і збереження влади більшовиків потрібно було відмовитися від диктатури військового комунізму й перейти до нової економічної політики, впровадити сувору економію у витратах коштів, скасувати безплатні постачання ресурсів державним підприємствам і закладам, відновити діяльність Держбанку, а безплатне фінансування замінити комерційним кредитом. Нова економічна політика супроводжувалася також введенням жорсткої податкової системи, що дало змогу Наркомфіну звести до мінімуму бюджетний дефіцит і розпочати проведення грошової реформи. Одним з перших позитивних моментів запровадження в обіг червінця став випуск облігацій хлібної позики. Перебуваючи у вільному обігу, вони виконували функцію досить стійкої й авторитетної грошової одиниці, яка була забезпечена державними фондами хліба. На такій же основі оберталися золоті й срібні сертифікати, які були різновидом паперових грошей, забезпечених відповідним запасом благородних металів, їх ще називали товарними грошима. Серед найважливіших передумов цієї реформи були: швидкий розвиток вільної торгівлі (приватної, державної, кооперативної); досягнення активного зовнішньоекономічного балансу (позитивне сальдо досягло 300 млн. золотих карбованців); здійснення реформи цін, що допомогло нагромадити певні запаси товарів, а на ринку встановити рівновагу попиту й пропонування. При цьому червінець вводився в обіг не декретом, а в процесі витіснення знецінених "радзнаків". На відміну від них червінець на 25% забезпечувався золотом, короткостроковими зобов'язаннями й одержав міжнародну підтримку. Тому емісія червінців не могла проводитися довільно; йому доводилося боротися із золотими монетами царської чеканки. Водночас на характер паралельного обігу впливала економічна розруха, надто низький життєвий рівень народу й високий рівень інфляції, який катастрофічно знецінював "радзнаки". Отже, реформа ставила за мету зробити гроші точним вимірювачем затрат і результатів суспільного виробництва, з тим щоб вони забезпечували постійне стимулювання економічних інтересів товаровиробників, користувалися довірою, виконували всі свої функції і були захищені від знецінення. Слід наголосити і той факт, що економічна реформа 1922-1924 рр. була класичною грошовою реформою, головним завданням якої була санація економіки. Тому надії нинішніх реформаторів обмежитися лише обміном діючих грошей на нові і досягти стабілізації фінансової системи дуже швидко збанкрутують. Інтерес до грошової реформи 1922-1924 рр. зумовлений також тим, що економічний розвиток у ті роки спирався на економіку здорового глузду і дав порівняно кращі результати, ніж наступні 60 років. Тоді на ділі стимулювалися самостійність, самоокупність і самофінансування державних підприємств. Особливо значним був вклад цієї реформи в теорію та практику фінансів, грошового обігу та кредиту. Щоб зупинити знецінення грошової одиниці, уряд наприкінці 1922 р. розпочав паралельне впровадження в грошовий обіг банкнот, які за золотим паритетом відповідали курсу: 1 крб. = 1 фунту стерлінгів. Червінець справді був конвертованою валютою, безпосередньо обмінювався на золото та інші валюти. Однак як стабільна грошова одиниця він проіснував лише до 1925 р. Волюнтаристські дії керівництва країною щодо проведення індустріалізації, орієнтованої на важку та оборонну промисловість, підірвали ринкову рівновагу і вже на кінець 1927 р. фінансово-кредитну систему довели до розвалу. Зараз також розширюється самостійність та самофінансування державних підприємств, стрімко розвивається приватний сектор та кооперація, законодавчо допущена вільна діяльність іноземного капіталу. Водночас наявні й принципові відмінності: а) реформи 20-х років мали справу з галопуючим знеціненням рубля, нині ж подібна ситуація лише започатковується; б) індекс інфляційного процесу в 20-50% абсолютно не зрівняний з неконтрольованим піднесенням цін у 1921-1923 рр.; в) у той час не існувало ні значних трудових збережень, які потрібно було захистити, ні колосальних нагромаджень тіньової економіки, які слід було вилучити. Отже, за певної подібності становища спосіб та методи проведення "ленінської" реформи не можуть бути прийнятними сьогодні. Теорії паралельних валют Висока ефективність паралельного обігу валют у роки непу давно цікавить економістів. Дискусія точилася навколо проблеми введення в обіг паралельно діючому карбованцю нової конвертованої грошової одиниці, котра б як локомотив витягла його в ранг стабільної валюти. Пропонується, щоб паралельна національна валюта ("червінець") вільно оберталася на будь-яку іноземну валюту, мала тверде забезпечення золотом та запасами вільноконвертованої валюти. Відомо, що і в Китаї було введено "золотий" юань для забезпечення зовнішньоекономічних операцій. Діючий до цього юань паралельно обслуговував внутрішній ринок і постійно знецінювався, а новий ефективно стимулював розвиток ринкової економіки і мав добрі наслідки. Використавши досвід реформи періоду непу та Китаю, червінець також пропонувалося ввести для розширення обслуговування експорту та імпорту, збільшення виробництва експортного сектора економіки, стимулювати інвесторів, власників "надійних" цінних паперів тощо. Водночас підкріплений золотом червінець повинен продаватися за достатньо гнучким курсом усім бажаючим, у будь-який час і в будь-якому місці. Тоді він, поступово розширюючи сфери свого обігу, здатний витіснити знецінені грошові знаки. Але якщо червінець у період непу вводився відразу на всій території країни, ним користувалися всі підприємства й громадяни, то пропонувалося ввести паралельну валюту спочатку для вільних економічних зон, або для спільних підприємств, чи для створення спеціалізованих магазинів. Така валюта була б доступною лише привілейованим особам. Погоня за нею здатна була викликати негативне ставлення до звичайних грошей, що лише спричинило б остаточну дезорганізацію внутрішніх зв'язків між товаровиробниками або ж призвело до загального переходу на нову грошову одиницю. Тобто закономірно відбулося б витіснення слабкої валюти сильною згідно із законом грошового обігу, ігнорувати який не можна. Водночас золотий червінець 20-х років задумувався й реалізовувався не паралельною валютою, а засобом боротьби із знеціненими грошима тих років. Тобто червінець з'явився не для доповнення, а для заміни діючих грошей і цілком справився з такою роллю. Зарубіжний досвід реформи Вирішуючи питання про оздоровчу для нашої економіки грошову реформу, корисно ознайомитися із зарубіжним досвідом. Наприклад, відомо, що Ізраїль ще не так давно, як і Україна, не мав ні держави, ні грошової системи. Тепер же ізраїльська грошова одиниця - шекель - є стабільною валютою. Звичайно, в різних країнах по-різному здійснювалася стабілізація валют. Наприклад, ні в США, ні в Великобританії грошова реформа у післявоєнний час не проводилася. І не тому, що там не було галопуючої інфляції. Скоріше це пояснюється тим, що там давно панує цивілізований дух і толерантне ставлення до національних вартостей. Дорожили там також і довір'ям народів інших країн, які використовували долар і фунт стерлінгів як міжнародні валютні резерви. Це не лише престижно, а й приносить значні доходи. Наприклад, Великобританія щорічно лише від Друкування фунтів стерлінгів для країн стерлінгової зони отримує більший доход, ніж від зовнішньої торгівлі. Прихильники грошової реформи в Україні посилаються на високу ефективність реформи 1947 р. в ФРН. Як нещодавно в Україні, так і тоді в Німеччині магазини були порожні, дефіцитні товари видавалися за картками, панували спекуляція, чорний ринок і примітивний натуральний бартер. Це був період, коли після 12-річного тоталітаризму розпочався перехід від централізованих методів управління до ринкових важелів. І вже через короткий період було здійснено перехід від пошуків товарів до їхнього виробництва, ліквідовано окупаційні грошові знаки, які безсистемне випускалися в обіг командуючими трьох окупаційних зон. Унаслідок цього тогочасна незабезпечена маса грошей, що сягала 400% від необхідної кількості, була вилучена з обігу й обміняна за курсом 100 рейхсмарок = 6,5 нових марок. Отже, це була грошова реформа конфіскаційного типу. Вона була виправдана станом грошового обігу та значними руйнаціями післявоєнного часу в Німеччині. Водночас вона започаткувала нову валюту, яка допомогла здійснити економічні реформи й вивести країну в найрозвинутіші держави світу з стабільною й авторитетною валютою. Дбаючи про збільшення довіри до нинішньої марки, уряд завжди проводив і проводить сувору фінансову політику. Навіть у період впровадження в обіг марки ніякого зниження життєвого рівня населення не сталося. Навпаки, лише за 1948-1955 рр. виробництво товарів широкого вжитку зросло вдвічі. Було створено такі суспільні умови, що спонукали людей вкладати гроші не в предмети споживання, а в інвестиції. Було відмінено заборону для підприємців брати кредити з поточних банківських рахунків, завдяки чому всі бажаючі почали брати кредити і вкладати їх у бізнес. Заохочувалися надурочні роботи, тому що доход із них не оподатковувався. Вже з 1950 р. стали понижувати податки. Як наслідок цього почалося зниження цін. Отже, провідні гасла Л. Ерхарда - свобода і стабільність - швидко створили західнонімецьке "економічне чудо", в основі якого був ефективний і рішучий перехід до ринкових відносин без допущення зниження рівня життя народу. Роль економічної санації виконала не лише економічна реформа Л. Ерхарда. У Західній Європі в повоєнний час економічне відродження почали з радикальних грошових реформ і інші країни. Лише за період 1945-1950 рр. тут було проведено 24 реформи. Їх досвід переконує, що назрілі реформи потрібно проводити ефективно і своєчасно. А досвід України, навпаки, показав, що затягування з проведенням необхідних реформ обертається величезними збитками для економіки і населення. Дуже відповідально до здійснення грошової реформи поставилися в 1958 р. у Франції, замінивши старий франк на "важчий" новий. Однак ця акція мала скоріше психологічний, ніж економічний характер. Італія та Японія, дбаючи про довір'я й авторитет своїх національних валют, після військової поразки реформи не проводили. Навіть після бурхливої галопуючої інфляції тут знайшли дійові фінансово-економічні важелі, перебороли негативні тенденції й забезпечили вільну конвертованість своїх валют. Грошова реформа не обов'язкова і не є єдиним способом стабілізації валюти. Не обов'язково також вона повинна мати конфіскаційний характер. Що стосується України, то інфляція вже в першій половині 1991 р. понад 30 млн. чоловік поставила за межу бідності, а в 1993 р. в такому становищі опинилося понад 90% населення. Тому грошову реформу було проведено з позицій захисту інтересів та нагромаджень населення, вона супроводжувалася диверсифікацією народного господарства, введенням в обіг української грошової одиниці, митниці та розширенням взаємовигідних стосунків з усіма країнами світу. |