|
Ю. В. Ніколенко
Основи економічної теорії
Підручник
Київ
ЦНЛ
2003
|
Показники розмежування малих підприємств Малий бізнес здійснюється шляхом створення розгалуженої системи малих підприємств. Згідно із Законом України "Про підприємства" до малих відносяться такі підприємства: у промисловості й будівництві - з числом працюючих до 200 чоловік; у науці й науковому обслуговуванні - до 100 чоловік; в інших галузях виробничої сфери (крім роздрібної торгівлі) - до 50 чоловік; у галузях нематеріального виробництва - до 25 чоловік; у роздрібній торгівлі - до 15 чоловік. На нашу думку, даний критерій визначення малих підприємств вибраний правильно. В інших країнах також застосовується показник кількості зайнятих працівників. В Італії, наприклад, малий бізнес охоплює підприємства з чисельністю до 500 зайнятих. При цьому є досить багато виробництв, що використовують працю менше 20 робітників. У деяких країнах критеріями виділення малих підприємств, крім чисельності працівників, слугують й об'ємні показники. Наприклад, в Японії до категорії малих і середніх підприємств у галузях оборонної промисловості, в будівництві, на транспорті, у зв'язку, комунальному господарстві відносяться юридичне самостійні компанії з числом зайнятих до 300 чоловік або обсягом основного капіталу до 100 млн. єн, оптовій торгівлі - до 100 чоловік або до 30 млн. єн капіталу, роздрібній торгівлі й сфері послуг - до 50 чоловік або до 10 млн. єн капіталу. У нашій країні в залежності від природнокліматичних, національних, технологічних та інших особливостей регіонів можуть бути різні критерії виділення малої економіки. Тому, приміром, Республіка Крим або навіть окремі самоврядовувані зони у власному законодавстві можуть визначати власні критерії розмежування малих підприємств як за обсягом господарського обороту, так і за чисельністю працюючих. Законодавство України надає широкі права щодо створення малих підприємств. Так, засновниками їх можуть бути орендні, колективні, спільні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства та інші підприємства й організації, а також громадяни, члени сімей, інші особи, що спільно ведуть трудове господарство. У зв'язку з цим будь-яке створене мале підприємство, зберігаючи пріоритет свого засновника, є відповідно і державним, колективним, приватним. Діяльність кожного з них регулюється діючим законодавством. Отже, малі підприємства - це не якийсь конкретний тип підприємств, а частина наявних, виділена тільки за критерієм їхнього розміру й наділена додатковими правами та пільгами. Малі підприємства - досить поширена й ефективна форма господарювання. Вони мають багато таких рис, які не можуть бути притаманні великим підприємствам. Саме мале підприємництво здатне найоперативніше реагувати на кон'юнктуру ринку і таким чином надавати ринковій економіці необхідної гнучкості. Ця властивість малого бізнесу набуває особливого значення в сучасних умовах, коли відбувається швидка індивідуалізація і диференціація споживацького попиту, прискорення науково-технічного прогресу, розширення номенклатури товарів і послуг. Крім того, малий бізнес мобілізує значні фінансові й виробничі ресурси населення (в тому числі трудові й сировинні), які за його відсутності не були б використані. Про можливості малого бізнесу в цьому плані свідчить досвід промислове розвинутих країн. На малий бізнес тут припадає до 90-95% усіх підприємств і до 20-60% валового національного продукту. Особливу роль відіграє мале підприємництво у сфері послуг і торгівлі (варто зазначити, в найзанедбанішій у нас галузі господарського життя). Істотно впливає малий бізнес на формування конкурентного середовища, що для нашої високомонополізованої економіки має першочергове значення. Мале підприємництво антимонопольне за своєю природою. Це проявляється в різних аспектах його функціонування. З одного боку, воно в силу численності функціонуючих господарств і їхньої високої динаміки меншою мірою піддається монополізації, ніж великі підприємства. З іншого боку, мале підприємництво виступає досить відчутним конкурентом, що підривав монопольні позиції великих корпорацій. Саме ця якість малого бізнесу, до речі, зіграла неабияку роль у послабленні, а часом і в подоланні промислове розвинутими країнами властивої крупному капіталу тенденції до монополізації і затримки технічного прогресу. Чимала роль малого бізнесу в здійсненні прориву на важливіших напрямах науково-технічного прогресу, насамперед у галузях електроніки, кібернетики та інформатики. В США на малий бізнес припадає близько 50% науково-технічних розробок. Значення цієї справи для нашої економіки важко переоцінити, маючи, зокрема, на увазі необхідність кардинальної структурної перебудови економіки й широкого розгортання процесу конверсії. Розвиток малого бізнесу також виступає дійовим фактором, що пом'якшує соціальну напругу і сприяє демократизації ринкових відносин, тому що саме він є фундаментальною основою формування "середнього класу", а отже, й послаблення властивої ринковій економіці тенденції до соціальної диференціації. Усі зазначені вище та інші властивості малого підприємництва переконливо свідчать, що його розвиток - це могутній фактор реформування економіки: створення соціальне орієнтованого ринкового механізму, подолання нинішнього кризового спаду виробництва й забезпечення передумов для економічного піднесення. Звичайно, йдеться не про якісь магічні властивості малого бізнесу, взятого ізольовано. Він дає ефект лише в органічному поєднанні з середнім і великим підприємництвом. У промислове розвинутих країнах розвиткові малого бізнесу надається велике значення. Наприклад, у прийнятому в 1953 р. у США законі про малі підприємства підкреслюється: "Захист і заохочення вільної конкуренції становлять основу не лише економічного добробуту, а й безпеки країни. Безпека і добробут не можуть бути забезпечені без стимулювання наявних і потенційних можливостей малого бізнесу. Конгрес вважає, що уряд повинен тою мірою, якою це можливо, надавати підтримку підприємствам малого бізнесу, консультувати, допомагати і захищати їхні інтереси, з тим щоб зберігати вільне конкурентне підприємництво". У нашій країні малому підприємництву поки що не приділяється належної уваги. Сьогодні фактично ще не розроблена чітка концепція і всебічно не обґрунтована програма розвитку цієї форми господарювання. Недосконалою є система фінансування та матеріально-технічного забезпечення становлення і розвитку малого бізнесу. Багато в чому невідпрацьованими залишаються правові й організаційні питання діяльності мікрофірм. За даними Міністерства статистики, на початок 1996 р. було зареєстровано 91 601 мале підприємство. Переважна більшість малих підприємств функціонувала в сфері торгівлі та громадського харчування (44 542), значно менше в сфері промисловості (13132), в будівництві (11269). У цілому в промисловості, побутовому обслуговуванні та будівництві діє близько третини (32%) малих підприємств, а в торгівлі та громадському харчуванні майже половина від загальної чисельності. Види малих підприємств За характером діяльності у малому бізнесі можна виділити декілька видів підприємств. До першого виду належать індивідуальні або сімейні підприємства. Індивідуальне - це підприємство, що засноване на особистій власності окремої особи та виключно на її праці; сімейне ж підприємство засновується на власній праці членів однієї сім'ї, які проживають разом. Отже, такі підприємства передбачають індивідуальну трудову діяльність окремих осіб або сімей. Це можуть бути або сімейні ферми в сільському господарстві, або різні кустарні виробництва, а також різноманітні індивідуальні господарства в сферах торгівлі, обслуговування населення. Майно індивідуального підприємства "формується з майна громадянина (сім'ї), одержаних доходів та інших законних джерел. Індивідуальне підприємство може бути створене також у результаті придбання громадянином (сім'єю) державного або комунального підприємства. Власник індивідуального підприємства несе відповідальність Щодо зобов'язань підприємства в межах, визначених його статутом. Водночас багато сторін діяльності індивідуального дрібного підприємництва законодавством недостатньо регламентується. Це з одного боку, розширює можливості розвитку вільної підприємницької діяльності, а з іншого - породжує й певні негативні явища, різні зловживання з боку як цих підприємств, так і місцевих органів влади стосовно даних підприємств. Тому, на нашу думку, найближчим часом мають бути більш чітко визначені: порядок і розмір оподаткування доходу (слід пам'ятати, що прибуток індивідуального підприємства є водночас особистим доходом громадянина); порядок обчислення затрат і калькуляції собівартості (що з особистих затрат може бути віднесене на собівартість, а що -на прибуток); майнова та інша відповідальність за господарську діяльність; порядок найму осіб за трудовою угодою і захисту їхніх прав. Інший вид малих підприємств - кооперативи або колективні підприємства, чисельність працюючих у яких не перевищує установлених обмежень. Кооператив являє собою об'єднання декількох громадян для спільної господарської діяльності на основі договору між ними. Майно кооперативу формується за рахунок вкладів учасників, одержаних доходів та інших законних джерел і належить його учасникам на правах пайової часткової власності. Наприклад, у сільському господарстві широко практикується кооперація особистих підсобних господарств у заготовках і переробці сільськогосподарської продукції. Крім цієї основної діяльності, нерідко кооперативи за рахунок власних заощаджень своїх членів здійснюють водопостачання, поливання присадибних ділянок, спорудження шляхів, торгових приміщень та інші заходи, пов'язані з виробництвом і збутом продукції. Вони організовують свою діяльність на засадах самоуправління, але за широкої підтримки керівництва господарства. Відносини між ними будуються на принципах економічної взаємовигоди. Близько половини отриманого валового доходу кооперативи, як правило, направляють у фонд заробітної плати, а друга частина розподіляється приблизно так: 70% - це податки, розрахунки за кредит, розрахунки з колгоспом, а решта 30% спрямовується на формування фондів розвитку виробництва та соціальних заходів. Така приблизна схема розподілу доходу в дрібних кооперативах. Крім названих вище, можуть створюватися й інші малі підприємства. Законодавством передбачається можливість утворення на території України іноземних, а також спільних підприємств. У розвинутих країнах краще, ніж в інших, прижилися такі форми міні-фірм, як акціонерне товариство й товариство з обмеженою відповідальністю. В нашій країні (принаймні у найближчі роки) з цих двох форм переважатиме, очевидно, остання, що пов'язано з існуючими обмеженнями на початковий капітал акціонерного товариства. Поки що в Україні малі підприємства утворюються "на порожньому місці" або на базі існуючих структурних одиниць і підрозділів різних підприємств. Безперечно, у міру демократизації вітчизняної економіки, розвитку ринкових відносин різноманітнішими стануть і форми утворення малих підприємств. У цілому, виходячи з прийнятих в Україні законодавчих актів, можна передбачити, що найближчим часом мале підприємництво розвиватиметься у вигляді індивідуального, сімейного, приватного, колективного, комунального, спільного та іноземного підприємств. Створення малого підприємства здійснюється згідно з рішенням власника майна чи уповноваженого ним органу, підприємства-засновника, організації. Якщо власників або уповноважених ними органів два й більше, таким рішенням стає установчий договір і протокол установчих зборів. При цьому найхарактернішими є два шляхи: а) розукрупнення діючих підприємств з метою усунення їхнього монопольного становища й формування конкурентного середовища на ринку; б) виділення зі складу діючих підприємств, організацій одного або кількох структурних підрозділів або ж на базі структурної одиниці діючих об'єднань за рішенням власника чи уповноваженого ним органу. Обов'язковою умовою організації підприємства є розробка його статуту. В ньому визначаються власник та найменування підприємства, його місцезнаходження, предмет і цілі діяльності, органи управління, порядок їх формування, компетенція та повноваження трудового колективу і його виборних органів, порядок утворення майна підприємства, умови його реорганізації та припинення діяльності. До статуту можуть включатися положення, пов'язані з особливою діяльністю підприємства: про трудові відносини, що виникають на підставі членства; про повноваження, порядок створення та структуру ради підприємства; про товарний знак та ін. Підприємство набуває прав юридичної особи з дня його державної реєстрації. Остання проводиться в органах державної виконавчої влади за місцем діяльності або проживання. Для цього подаються такі документи: рішення власника майна або уповноваженого ним органу, статут, письмове підтвердження про юридичну адресу підприємства, документ, що засвідчує оплату коштів за державну реєстрацію. Підприємці-громадяни, які здійснюють свою діяльність без права юридичної особи, подають тільки заяву. У разі відсутності у малого підприємства на момент реєстрації приміщення вона здійснюється за адресою одного з його засновників. Названі вище документи є засновницькими. Які ще відомості про підприємство може запросити виконком? Однозначної відповіді в діючому законодавстві на це питання немає. Очевидно, він має провести економічну експертизу майбутнього малого підприємства, одержати експертні оцінки його санітарного і протипожежного стану, можливі також інші запити, пов'язані зі станом і розвитком даного регіону. Водночас не може бути відмовлено в реєстрації малого підприємства з причин його недоцільності; ніхто не вправі диктувати, чим йому слід займатися. Також не правомочні інші причини, не пов'язані безпосередньо з регіональними проблемами. Державна реєстрація підприємства здійснюється не більше, ніж за 15 днів. Протягом цього терміну видається посвідчення про реєстрацію і надсилаються відомості до відповідної податкової інспекції та органу державної статистики. Свідоцтво про державну реєстрацію підприємства є підставою для відкриття рахунків в установах банків. За державну реєстрацію вноситься плата, розмір якої визначається Кабінетом Міністрів України. При цьому місцева Рада народних депутатів або державна адміністрація може встановлювати пільгову плату за державну реєстрацію. Одержані кошти зараховуються до позабюджетних фондів органів місцевого самоврядування за місцем реєстрації підприємства. Після реєстрації малого підприємства необхідно підготувати й направити в банк заяву про відкриття розрахункового рахунку. Банк зобов'язаний відкрити рахунок і в триденний термін повідомити про це податкову інспекцію. Також надсилається заява в органи внутрішніх справ про виготовлення печатки. При цьому ескізи печатки мають бути підготовлені заздалегідь. Наступний дуже важливий етап - укладання договору між засновником і малим підприємством. У цьому договорі, як мінімум, мають бути відображені два моменти: а) мале підприємство бере на себе зобов'язання щодо виконання раніше взятих підприємством-засновником зобов'язань; б) підприємство-засновник зобов'язується забезпечити виконання таких робіт матеріально-технічними ресурсами. Крім того, в договорі можуть бути відображені інші питання взаємовідносин підприємства-засновника й малого підприємства. Бажано також заздалегідь опрацювати питання, пов'язані з можливістю укладання договорів (ще краще підготувати їх проекти) із сторонніми підприємствами й організаціями про матеріально-технічне забезпечення малого підприємства та збут його продукції. Розробляється пакет документів внутрішнього користування майбутнього малого підприємства (положення про оплату праці, штатний розклад, порядок розподілу прибутку тощо), як і на будь-якому іншому підприємстві. При організації економічної діяльності необхідно чітко з'ясувати, якими пільгами користуються малі підприємства. Пільги, якими користуються малі підприємства, визначаються законодавчо-нормативною базою і протягом останніх років досить часто змінювались. Головними серед них могли бути: так званий податковий кредит, можливості користування коштами фондів підтримки малих підприємств, прискорена амортизація основних фондів та ін. Серед характерних особливостей діяльності малих підприємств слід виділити найважливіші моменти: по-перше, підприємець сам вибирає, що, як і для кого виробляти. Будь-якої регламентації "зверху" він тут позбавлений; по-друге, підприємець має можливість застосовувати найману працю. Найом робочої сили здійснюється шляхом укладання трудового договору між підприємцем і громадянами. В договорі передбачаються зобов'язання підприємця забезпечити умови та охорону праці, її оплату не нижче від встановленого в республіці мінімального рівня, а також інші соціальні гарантії, включаючи соціальне й медичне страхування та соціальне забезпечення відповідно до існуючого законодавства. В цілому форми, системи й розмір оплати праці робітників, а також інші види їхніх доходів установлюються підприємством самостійно. Передбачено також, що підприємець або громадянин, який працює у підприємця за наймом, може бути залучений до виконання в робочий час державних обов'язків. Орган, що приймає таке рішення, відшкодовує підприємцю відповідні збитки. Важливо зазначити й таке. Звичайно, існуюче законодавство про підприємництво розв'язує руки підприємцю. Водночас підвищується відповідальність за ефективну роботу підприємства, щоб воно не виявилося неплатоспроможним, бо це неминуче призведе його до розорення. Зокрема в законодавстві передбачається, що суб'єкт підприємництва за заявою кредитора, а також прокурора, інших передбачених законодавством органів може бути визнаний судом або арбітражем банкрутом, якщо належного йому майна не вистачає для покриття боргів і немає можливості для фінансового оздоровлення підприємства. Тому підприємництво вимагає справді справедливих економічних відносин. Це стосується насамперед фінансових відносин з державою, матеріально-технічного постачання, формування реальних ринкових відносин, інфраструктури малого бізнесу тощо. Однак нині дрібне підприємництво майже повсюдно ще зустрічає перепони як з боку існуючих економічних структур, так і органів влади. Перспективи розвитку малих підприємств дуже великі. Зарубіжний досвід переконливо свідчить, що в усіх розвинутих країнах такі підприємства давно оформилися в самостійні структурні підрозділи малого бізнесу; вони зайняті виготовленням продукції невеликих серій, сезонного попиту, виробляють компоненти для великих підприємств. Особливо відчутна роль малого бізнесу в галузі НТП. Невеликі науково-пошукові фірми перетворилися у важливий фактор НТП. Так, у США в середині 80-х років на малий бізнес припадало 63% всіх зайнятих, 45% сукупних активів, 34,9% чистого доходу. Лише в промисловості тут функціонує близько 2 млн. малих підприємств. В обробній промисловості Японії діє 6,5 млн. невеликих підприємств, на яких працює близько 40 млн. чоловік, або понад 80% загальної чисельності зайнятих. У країнах ЄС на малих підприємствах працює приблизно половина всього самодіяльного населення. |