|
О. В. Старцев
Підприємницьке право
Навчальний посібник
Київ
Істина
2006
|
За змістом ч. 5 ст. 63 ГК України корпоративним є підприємство, що утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Як і унітарні, корпоративні підприємства характеризуються наявністю декількох видів, особливості правового статусу яких будуть нами розглянуті. 2.1.2.1. Приватне підприємство з двома та більше засновниками. У підпункті 2.1.1.1 цієї теми нами розглядалося унітарне приватне підприємство - приватне підприємство з одним засновником; відповідно у цьому підпункті ми розглянемо особливості корпоративного його виду - приватне підприємство з декількома засновниками. Поняття приватного підприємства з двома та більше засновниками. За змістом ст. 113 ГК України корпоративним приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці. За своєю суттю приватне підприємство з декількома засновниками близьке до господарського товариства. Проте його правовий статус характеризується наявністю деяких обмежень, не притаманних господарським товариствам, які розглядаються далі. З іншого боку, діяльність корпоративних приватних підприємств менш заформалізована порівняно з господарськими товариствами - на них не поширюються вимоги Закону України від 19 вересня 1991 р. № 1576-ХІІ "Про господарські товариства", зокрема, щодо мінімального розміру статутного фонду та інші. Характеристика приватного підприємства з двома та більше засновниками. 1. Приватним підприємством з двома та більше засновниками визнається підприємство, засноване кількома фізичними особами. На відміну від унітарного, засновниками корпоративного приватного підприємства можуть бути лише фізичні особи, що випливає з аналізу визначення приватного підприємства, що міститься у ст. 113 ГК України, згідно з яким засновником унітарного приватного підприємства може, зокрема, бути одна юридична особа. Як вже йшлося вище, при розгляді унітарного приватного підприємства, спільного заснування приватного підприємства фізичними і юридичними особами, а також декількома юридичними особами, на відміну від господарського товариства, законодавство не передбачає. 2. Приватне підприємство з двома та більше засновниками діє на основі приватної власності засновників. На відміну від господарського товариства, яке може засновуватися за участю державної/комунальної власності, приватне підприємство створюється лише на базі приватної власності його засновників. Це, зокрема, обумовлено суб'єктним складом засновників приватного підприємства, адже фізичні особи не можуть здійснювати повноваження власника щодо державного та комунального майна. 3. Приватне підприємство з двома та більше засновниками може обмежуватись працею своїх засновників або використовувати найману працю. Як і в господарських товариствах - "товариствах капіталів", ГК України не зобов'язує засновників корпоративного приватного підприємства брати участь в його трудовому житті; вони можуть працювати самі на заснованому ними підприємстві - бути пов'язаними трудовими відносинами з ним, так і найняти персонал "зі сторони". Інші ознаки приватного підприємства збігаються як із загальними ознаками підприємства як організаційно-правової форми, так і з ознаками унітарного приватного підприємства, розглянутими нами раніше. 2.1.2.2. Господарські товариства як суб'єкти підприємницької діяльності: загальна характеристика та класифікація. Загальні відомості про господарські товариства - їх поняття, види, правила створення і діяльності, а також правовий статус - містяться у § 1 гл. 8 ЦК України і гл. 9 ГК України; також залишається діяти Закон України від 19 вересня 1991 р. № 1576-ХІІ "Про господарські товариства". Порядок діяльності акціонерних товариств як виду господарських товариств додатково врегульовано окремим блоком нормативних актів, пов'язаних із порядком випуску та обігу акцій - законами України від 18 червня 1991 р. № 1201-ХІІ "Про цінні папери і фондову біржу", від ЗО жовтня 1996 р. № 448/96-ВР "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні", численними документами Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку. Крім того, діяльність окремих суб'єктів господарювання, що створюються в формі господарських товариств, врегульовано спеціальними законодавчими актами. До таких, зокрема, належать корпоративні інвестиційні фонди, правовий статус яких встановлюється Законом України від 15 березня 2001 р. № 2299-Ш "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)". Щодо визначення правового статусу господарських товариств особливо актуальним є питання визначення пріоритету у застосуванні актів рівної юридичної сили - ЦК, ГК України, а також Закону України "Про господарські товариства", оскільки вони регулюють суміжні питання. Так, якщо положення ЦК, ГК України суперечать положенням Закону України "Про господарські товариства", застосуванню підлягають положення ЦК (ГК) України, незважаючи на те, що Закон є спеціальним нормативним актом (підтвердження цієї позиції міститься, зокрема, в пунктах 5, 8 листа Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 20 лютого 2004 р. № 1022 "Щодо деяких питань створення та державної реєстрації господарських товариств"). Якщо положення ЦК суперечать положенням ГК України, застосуванню підлягають положення ГК України як спеціального нормативного акта. Поняття господарських товариств. Найзагальніше визначення господарських товариств міститься у ст. 113 ЦК України, згідно з якою господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками. Більш детальне визначення міститься у ст. 79 ГК України (ст. 1 Закону України "Про господарські товариства"), відповідно до якої господарськими товариствами визнаються підприємства або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об'єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку. Господарські товариства є одним з найбільш популярних видів підприємств в Україні. Демократичний характер управління господарськими товариствами, різноманітність їх форм та інші чинники мали наслідком широке поширення цих організаційно-правових форм і в світі. Адже, як показує досвід розвинутих зарубіжних країн, основна частка всієї реалізованої продукції (більше 96%) припадає саме на господарські товариства. Характеристика господарських товариств. 1. Господарським товариством є юридична особа - підприємство або інший суб'єкт господарювання. Належність господарських товариств до підприємств підтверджується ч. 5 ст. 63 ГК України, яка прямо відносить господарські товариства до видів корпоративних підприємств. Це, в свою чергу, означає, що на господарські товариства повною мірою поширюються загальні положення ГК України та інших актів законодавства, що регулюють діяльність підприємств. Якщо загальні положення щодо підприємств суперечать спеціальним положенням, що безпосередньо визначають правовий статус господарських товариств, застосовуються спеціальні положення відповідних нормативних актів. 2. Господарське товариство створюється юридичними особами та/або громадянами. Згідно з ч. 2 ст. 79 ГК України засновниками і учасниками господарського товариства можуть бути суб'єкти господарювання, інші учасники господарських відносин, а також громадяни, які не є суб'єктами господарювання. Тобто господарське товариство може бути засноване як юридичними, так і фізичними особами, а також спільно фізичними і юридичними особами, причому для заснування господарського товариства фізичній особі не обов'язково мати статус суб'єкта підприємницької діяльності. Крім того, незважаючи на наявність у назві терміна "товариство", ЦК (ч. 2 ст. 114) та ГК (ч. 1 ст. 79) України передбачають можливість господарського товариства діяти у складі одного учасника. Обмеження щодо заснування та участі в господарських товариствах суб'єктів господарювання або інших осіб встановлюються законодавством (наприклад, за положеннями ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України від 31 грудня 1992 р. № 24-92 "Про впорядкування діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, створених за участю державних підприємств" державні підприємства не мають права бути засновниками господарських товариств). Іноземні громадяни, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, а також міжнародні організації можуть бути засновниками та учасниками господарських товариств нарівні з громадянами та юридичними особами України, крім випадків, встановлених законодавчими актами України. Так, згідно зі ст. 13 Закону України від 21 грудня 1993 р. № 3759-ХІІ "Про телебачення і радіомовлення" в Україні забороняється створення телерадіоорганізацій іноземними юридичними і фізичними особами та особами без громадянства. Також забороняється створення і діяльність телерадіоорганізацій з іноземними інвестиціями, у статутному фонді яких більш як 30% іноземних інвестицій. Деякі нормативні акти встановлюють кваліфікаційні (спеціальні) вимоги щодо засновників (учасників) господарських товариств. Так, згідно зі ст. 33 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" фондову біржу (акціонерне товариство) може бути створено не менш як 20 засновниками - торговцями цінними паперами, які мають дозвіл на здійснення комерційної і комісійної діяльності по цінних паперах за умови внесення ними до статутного фонду не менш як 10 тис. неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Згідно з ч. 4 ГК України суб'єкти господарювання - юридичні особи, які стали засновниками або учасниками господарського товариства, зберігають статус юридичної особи. Статтею 88 ГК України (ст. ст. 116, 117 ЦК України; ст. ст. 10, 11 Закону України "Про господарські товариства") визначено компетенцію учасників господарських товариств незалежно від їх виду. Так, учасники товариства мають право: - брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених законодавством; - брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди). Право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів; - одержувати інформацію про діяльність товариства. На вимогу учасника товариство зобов'язане надавати йому для ознайомлення річні баланси, звіти про фінансово-господарську діяльність товариства, протоколи ревізійної комісії, протоколи зборів органів управління товариства тощо; - вийти в передбаченому установчими документами порядку зі складу товариства. Відповідно учасники товариства зобов'язані: - додержуватись вимог установчих документів товариства і виконувати рішення загальних зборів та інших органів управління товариства; - виконувати свої зобов'язання перед товариством, в тому числі і пов'язані з майновою участю, а також вносити вклади (оплачувати акції) у розмірі, порядку та засобами, передбаченими установчими документами; - не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію про діяльність товариства. Учасники можуть мати також інші права і нести інші обов'язки, передбачені законодавством і установчими документами товариства. 3. Господарські товариства створюються шляхом об'єднання майна та участі в підприємницькій діяльності їх засновників (учасників). Внески (вклади) засновників (учасників) об'єднуються у статутний фонд (статутний, складений капітал) товариства, що, власне, є характерним для будь-якої юридичної особи. У законодавстві паралельно вживаються терміни "статутний фонд" (ГК України, Закон України "Про господарські товариства" та інші акти) та - "статутний (складений) капітал" (ЦК України). Щодо застосування понять "статутний фонд" та "статутний капітал" Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва в п. 13 свого листа від 20 лютого 2004 р. № 1022 "Щодо деяких питань створення та державної реєстрації господарських товариств" повідомив про синонімічність зазначених понять. Щодо співвідношення понять "статутний капітал" і "складений капітал" Міністерство юстиції України у п. 2 роз'яснення від 17 листопада 2003 р. № 14-34-1406 "Відносно деяких положень Закону України "Про державну реєстрацію юридичних і фізичних осіб - підприємців" повідомило, що поняття "складений капітал" вживається стосовно повного та командитного товариств, а "статутний капітал" - стосовно акціонерного товариства, товариств з обмеженою та додатковою відповідальністю. З огляду на зазначений вище пріоритет положень спеціального нормативного акта (ГК) щодо положень загального (ЦК України), надалі щодо господарських товариств та інших суб'єктів господарювання застосовуватимемо єдине поняття - "статутний фонд". Згідно зі ст. 87 ГК України статутний фонд товариства становить сума вкладів засновників та учасників господарського товариства. Вкладами учасників та засновників господарського товариства можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, права користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, а також інші майнові права (в тому числі майнові права на об'єкти інтелектуальної власності), кошти, в тому числі в іноземній валюті. Забороняється використовувати для формування статутного фонду товариства бюджетні кошти, кошти, одержані в кредит та під заставу. Проте чинним законодавством не передбачено оформлення та подання в орган державної реєстрації документа про підтвердження факту, що кошти, які вносяться до статутного фонду товариства, не є бюджетними коштами, коштами, одержаними в кредит та під заставу (п. 12 листа Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 20 лютого 2004 р. № 1022 "Щодо деяких питань створення та державної реєстрації господарських товариств"). Фінансовий стан засновників - юридичних осіб щодо їх спроможності здійснити відповідні внески до статутного фонду господарського товариства у випадках, передбачених законом, повинен бути перевірений належним аудитором (аудиторською організацією) у встановленому порядку, а майновий стан засновників - громадян має бути підтверджений декларацією про їх доходи і майно, засвідченою відповідним податковим органом. За ч. 2 ст. 86 ГК України (ч. 2 ст. 115 ЦК України) вклад, оцінений у гривнях, становить частку учасника та засновника у статутному фонді товариства. Порядок оцінки вкладів визначається в установчих документах господарського товариства, а у випадках, встановлених законом, вона підлягає незалежній експертній перевірці. Згідно з ч. 2 ст. 7 Закону України від 12 липня 2001 р. № 2658-ІП "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" проведення експертної оцінки майна є обов'язковим, зокрема, у випадках визначення вартості внесків учасників та засновників господарського товариства, якщо до зазначеного товариства вноситься майно господарських товариств з державною часткою (часткою комунального майна). На відміну від підприємств, щодо господарських товариств деяких видів Законом України "Про господарські товариства" передбачений мінімальний розмір статутного фонду. Крім того, законодавством встановлені випадки, коли від розміру статутного фонду товариства залежить можливість останнього провадити певні види діяльності. Так, відповідно до ст. 27 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" дозвіл на здійснення усіх або окремих (крім комісійної) видів діяльності може бути видано торговцям цінними паперами (якими, в свою чергу, можуть бути банки, акціонерні товариства, статутний фонд яких сформовано за рахунок виключно іменних акцій, та інші господарські товариства), які мають внесений статутний фонд у розмірі не менш як 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а на здійснення комісійної діяльності щодо цінних паперів - не менш як 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Господарське товариство має право змінювати (збільшувати або зменшувати) розмір статутного фонду в порядку, встановленому законодавством. Крім статутного фонду, у господарському товаристві створюються резервний (страховий) фонд у розмірі, встановленому установчими документами, але не менш як 25% відсотків статутного фонду, а також інші фонди, передбачені законодавством України або установчими документами товариства. Розмір щорічних відрахувань до резервного (страхового) фонду передбачається установчими документами, але не може бути меншим 5% суми прибутку товариства. 4. Метою створення і діяльності господарського товариства є отримання прибутку. Згідно з ч. 5 ст. 79 ГК України (ч. 4 ст. 1 Закону України "Про господарські товариства") господарські товариства можуть займатися будь-якою підприємницькою діяльністю, яка не суперечить законодавству України. Проте ознака отримання прибутку зберігається не в усіх господарських товариствах. Наприклад, згідно зі ст. 33 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" фондова біржа, хоча і є акціонерним товариством, проте має статус організації, яка "створюється без мети отримання прибутку та займається виключно організацією укладання угод купівлі та продажу цінних паперів та їх похідних" (ч. 4 цієї ж статті). Згідно з ч. 5 ст. 87 ГК України прибуток господарського товариства утворюється з надходжень від його господарської діяльності після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці. З економічного прибутку товариства сплачуються передбачені законом податки та інші обов'язкові платежі, а також відсотки по кредитах банків і по облігаціях. Прибуток, одержаний після зазначених розрахунків, залишається у розпорядженні товариства, яке визначає напрями його використання відповідно до установчих документів товариства. 5. Управління товариством здійснюють його органи і посадові особи, склад і порядок обрання (призначення) яких здійснюється залежно від виду товариства, а у визначених законом випадках - учасники товариства. При цьому відповідно до ст. 23 Закону України "Про господарські товариства" (ст. 89 ГК України) посадовими особами органів управління товариства визнаються голова та члени виконавчого органу, голова ревізійної комісії, а у товариствах, де створена рада товариства (спостережна рада), - голова та члени ради товариства (спостережної ради). Вони відповідають за заподіяну ними товариству шкоду відповідно до чинного законодавства України. Посадовими особами органів управління товариства не можуть бути члени Кабінету Міністрів України, керівники центральних та інших органів виконавчої влади, військовослужбовці, посадові особи органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державних нотаріальних контор, а також посадові особи органів державної влади, крім випадків, коли державні службовці здійснюють функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі, та представляють інтереси держави в раді товариства (спостережній раді) або ревізійній комісії товариства. Особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю, не можуть бути посадовими особами тих товариств, які здійснюють цей вид діяльності. Особи, які мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочини, не можуть займати у товариствах керівні посади і посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю. Класифікація господарських товариств. Згідно зі ст. 1 Закону України "Про господарські товариства" (ч. 2 ст. 113 ЦК України; ч. 1 ст. 80 ГК України) до господарських товариств належать: - акціонерні товариства; - товариства з обмеженою відповідальністю; - товариства з додатковою відповідальністю; - повні товариства; - командитні товариства. Кожному з цих видів товариств притаманні специфічні ознаки, а відтак - і специфічний правовий статус, про що йдеться далі. 2.1.2.2.1. Акціонерне товариств. Поняття акціонерного товариства. Згідно зі ст. 80 ГК України (ст. 24 Закону України від 19 вересня 1991 р. № 1576-ХІІ "Про господарські товариства"; ст. 152 ЦК України) акціонерним товариством є господарське товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства, а акціонери несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, в межах вартості належних їм акцій. Економічна сутність акціонерного товариства полягає в концентрації капіталу, за якої не завжди необхідно і можливо робити значні внески одним чи декількома інвесторами, коли більш доцільним є об'єднання коштів багатьох дрібних інвесторів. Акціонерне товариство виступає найбільш прийнятною організаційно-правовою формою для такого об'єднання. Крім того, законодавством установлені випадки, коли суб'єкт підприємницької діяльності може бути створений лише в формі акціонерного товариства. Так, згідно зі ст. 33 Закону України від 18 червня 1991 р. № 1201-XII "Про цінні папери і фондову біржу" фондова біржа може створюватися лише у формі акціонерного товариства; згідно зі ст. 7 Закону України від 15 березня 2001 р. № 2299-Ш "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)" корпоративний інвестиційний фонд створюється у формі відкритого акціонерного товариства. Підприємство у формі акціонерного товариства є найвигіднішим і найпоширенішим типом організації підприємства на Заході. По-перше, його корпоративна форма забезпечує мобілізацію великих грошових сум шляхом реалізації акцій серед населення. По-друге, вона забезпечує передачу окремих інтересів власності, оскільки акції можуть легко продаватися іншим особам. По-третє, вона накладає на акціонера відповідальність тільки у межах свого капіталу. Характеристика акціонерного товариства. 1. Акціонерне товариство є різновидом господарського товариства. Це означає, що на нього поширюються вищенаведені загальні положення про господарські товариства, з урахуванням специфіки цього виду юридичних осіб. 2. Акціонерним є товариство, що має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості. Фактично це означає, що статутний фонд акціонерного товариства поділяється на частки, право власності на які підтверджується акціями. За змістом ст. 4 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" акцією є цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує дольову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства. Відповідно до ч. 1 ст. 155 ЦК України статутний фонд акціонерного товариства утворюється з вартості вкладів акціонерів, внесених внаслідок придбання ними акцій, і визначає мінімальний розмір майна товариства, який гарантує інтереси його кредиторів. Він не може бути меншим суми, еквівалентної 1250 мінімальним заробітним платам, виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, що діє на момент створення акціонерного товариства. При заснуванні акціонерного товариства усі його акції мають бути розподілені між засновниками. Відкрита підписка на акції акціонерного товариства не провадиться до повної сплати статутного фонду (ч. 2 ст. 155 ЦК України). Якщо після закінчення другого та кожного наступного фінансового року вартість чистих активів акціонерного товариства виявиться меншою від статутного фонду, товариство зобов'язане оголосити про зменшення свого статутного фонду та зареєструвати відповідні зміни до статуту у встановленому порядку. Якщо вартість чистих активів товариства стає меншою від мінімального розміру статутного фонду, встановленого законом, товариство підлягає ліквідації. 3. Акціонерне товариство несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства. У свою чергу, акціонери несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, в межах вартості належних їм акцій. ЦК України (ч. 2 ст. 152) та Закон України "Про господарські товариства" (ч. З ст. 24) передбачають можливість встановлення у статуті акціонерних товариств положення, відповідно до якого акціонери, які не повністю оплатили акції, несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства також у межах несплаченої суми. В літературі висловлюються критичні зауваження стосовно відповідальності учасника акціонерного товариства за боргами останнього. Адже акціонер залучається до сплати вартості акцій, на які він підписався, не в порядку несення ним відповідальності за акціонерне товариство, а за своїми власними зобов'язаннями перед товариством як особа, яка не виконала свій основний обов'язок. Тим самим акціонер вважається зобов'язаним перед товариством, а не перед його кредиторами. Крім того, за ч. З ст. 153 ЦК України (ч. 7 ст. 81 ГК України) особи, що створюють акціонерне товариство, несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями, що виникли до державної реєстрації товариства. Акціонерне товариство відповідає за зобов'язаннями учасників, пов'язаними з його створенням, лише у разі наступного схвалення їх дій загальними зборами акціонерів. 4. Згідно зі ст. 154 ЦК України (ст. 82 ГК України) установчим документом акціонерного товариства є статут. Відповідно до ст. 57 та ч. 2 ст. 82 ГК України статут акціонерного товариства повинен містити відомості про найменування та місцезнаходження, чітко вказувати на його вид, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, склад і компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, в тому числі перелік питань, з яких необхідна одностайність або кваліфікована більшість голосів, порядок формування майна, розподілу прибутків та збитків, умови його реорганізації та ліквідації. Крім того, у статуті повинні міститися також відомості про види акцій, що випускаються, їх номінальну вартість, співвідношення акцій різних видів, кількість акцій, що купуються засновниками, наслідки невиконання зобов'язань по викупу акцій. Зважаючи на дозвіл, що міститься у ст. ст. 114, 153 ЦК України (ст. 79 ГК України) щодо створення акціонерного товариства як однією, так і декількома фізичними і юридичними особами, законодавство (ч. 6 ст. 81 ГК України; ч. 2 ст. 153 ЦК України) передбачає необхідність укладення між засновниками, якщо їх декілька, договору, що визначає порядок здійснення ними спільної діяльності щодо створення акціонерного товариства, відповідальність перед особами, що підписалися на акції, і третіми особами. Цей договір не є установчим документом товариства, а, відповідно, правовстановлюючого значення не має. Договір про створення акціонерного товариства укладається в письмовій формі, а у випадку, якщо у створенні товариства беруть участь громадяни, договір має бути посвідченим нотаріально. Згідно з ч. 4 ст. 153 ЦК України акціонерне товариство може бути створене однією особою чи може складатися з однієї особи у разі придбання одним акціонером усіх акцій товариства. Воно не може мати єдиним учасником інший суб'єкт підприємницької діяльності, учасником якого є одна особа. Відповідно, якщо засновником акціонерного товариства є одна особа, єдиним документом, на підставі якого визначаються взаємовідносини між ним і створеним ним акціонерним товариством, є статут. 5. Законодавство України поділяє акціонерів на засновників і учасників. Засновниками вважаються особи, які виконують дії, пов'язані із заснуванням акціонерного товариства. Так, як йшлося вище, вони укладають між собою договір, що визначає порядок здійснення ними спільної діяльності зі створення акціонерного товариства. Засновники повинні зробити повідомлення про намір створити акціонерне товариство, здійснити підписку на акції, провести установчі збори і державну реєстрацію акціонерного товариства. Тобто засновники є особами, які заінтересовані у створенні і подальшій діяльності товариства і готові заради цього покласти на себе певні обов'язки із заснування товариства. Крім того, законодавство накладає на засновників обов'язок бути держателями акцій на суму не менш як 25% статутного фонду і строком не менше 2 років. На відміну від засновників, учасники акціонерного товариства погоджуються зробити внесок до статутного фонду товариства, що створюється, проте не бажають брати на себе будь-які обов'язки із його створення1. Відповідно до ст. 28 Закону України "Про господарські товариства" учасники купують акції при створенні акціонерного товариства на підставі договору з його засновниками, а при додатковому випуску акцій у зв'язку із збільшенням статутного фонду - з товариством або іншим власником. 6. Процедура створення акціонерного товариства є доволі складною. Крім необхідності укладення договору між засновниками, ч. 4 ст. 26 Закону України "Про господарські товариства" передбачено 4 етапи, що їх повинні пройти засновники для створення акціонерного товариства: - зробити повідомлення про намір створити акціонерне товариство; - здійснити підписку на акції (в разі створення відкритого акціонерного товариства); - провести установчі збори; - здійснити державну реєстрацію акціонерного товариства. Повідомлення про намір створення акціонерного товариства робиться в засобах масової інформації; щоправда, коло таких засобів законодавством не визначене. В ньому вказується: найменування акціонерного товариства; мета створення і діяльності; розмір статутного фонду; кількість, номінальна вартість і види акцій, що випускаються; склад засновників та інші відомості. Суть підписки на акції полягає у внесенні особами, які бажають стати акціонерами, на рахунок засновників не менше 10% вартості акцій, на які вони підписалися, після чого засновники видають їм письмове зобов'язання про продаж відповідної кількості акцій. Засновники публікують у засобах масової інформації відповідно до вимог чинного законодавства інформацію про випуск акцій, зміст та порядок реєстрації якої встановлюються Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку (див., зокрема, Положення про порядок реєстрації випуску акцій відкритих акціонерних товариств і облігацій підприємств, затв. наказом Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 20 вересня 1996 р. № 210 (у редакції рішення від 9 лютого 2001 р. № 18). Строк відкритої підписки на акції не може перевищувати 6 місяців. Після закінчення вказаного у повідомленні строку підписка припиняється. Якщо до того часу не вдалося покрити підпискою 60% акцій, акціонерне товариство вважається незаснова-ним. Особам, які підписалися на акції, повертаються внесені ними суми або інше майно не пізніш як через 30 днів. До дня скликання установчих зборів особи, які підписалися на акції, повинні внести з урахуванням попереднього внеску не менше 30% номінальної вартості акцій. На підтвердження внеску засновники видають тимчасові свідоцтва. На відміну від відкритого акціонерного товариства, засновники закритого акціонерного товариства повинні внести до дня скликання установчих зборів не менше 50% номінальної вартості акцій (ст. 31 Закону України "Про господарські товариства"). Якщо результати підписки свідчать про можливість створення акціонерного товариства, відповідно до ст. 35 Закону України "Про господарські товариства" засновники скликають установчі збори. Вони скликаються у строк, зазначений у повідомленні, але не пізніше двох місяців з моменту завершення підписки на акції. Установчі збори акціонерного товариства визнаються правомочними, якщо в них беруть участь особи, які підписалися більш як на 60% акцій, на які проведено підписку. Якщо через відсутність кворуму установчі збори не відбулися, протягом двох тижнів скликаються повторні установчі збори. Якщо і при повторному скликанні установчих зборів не буде забезпечено кворуму, акціонерне товариство вважається таким, що не відбулося. Рішення про створення акціонерного товариства, його дочірніх підприємств, філій та представництв, про обрання ради акціонерного товариства (спостережної ради), виконавчих і контролюючих органів акціонерного товариства та про надання пільг засновникам за рахунок акціонерного товариства повинні бути прийняті більшістю у 3/4 голосів присутніх на установчих зборах осіб, які підписалися на акції, а інші питання - простою більшістю голосів. Голосування на установчих зборах проводиться за принципом: одна акція - один голос. На установчих зборах акціонерного товариства вирішуються такі питання: - приймається рішення про створення акціонерного товариства і затверджується його статут; - приймається або відхиляється пропозиція про підписку на акції, що перевищує кількість акцій, на які було оголошено підписку (у разі прийняття рішення про підписку, що перевищує розмір, на який було оголошено підписку, відповідно збільшується передбачений статутний фонд); - зменшується розмір статутного фонду у випадках, коли в установлений строк підпискою на акції покрита не вся необхідна сума, вказана у повідомленні; - обирається рада акціонерного товариства (спостережна рада), виконавчий та контролюючий орган акціонерного товариства; - вирішується питання про схвалення угод, укладених засновниками до створення акціонерного товариства (до моменту державної реєстрації засновники акціонерного товариства мають право укладати від імені останнього угоди, які визнаватимуться такими, що укладені з товариством, тільки за умови їх подальшого схвалення товариством - ст. 8 Закону України "Про господарські товариства"); - визначаються пільги, що надаються засновникам; - затверджується оцінка вкладів, внесених у натуральній формі; - вирішуються інші питання відповідно до установчих документів. Після прийняття установчими зборами рішення про створення акціонерного товариства проводиться його державна реєстрація в порядку, передбаченому Законом України від 15 травня 2003 р. № 755-ІУ "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців". Процедура державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності, в тому числі і акціонерних товариств, розглядатиметься нами окремо в наступній темі "Організація підприємницької діяльності". 7. Відповідно до ст. 159 ЦК України (ст. 41 Закону України "Про господарські товариства") вищим органом акціонерного товариства є загальні збори акціонерів. У загальних зборах мають право брати участь усі його акціонери незалежно від кількості і виду акцій, що їм належать. Акціонери (їхні представники), які беруть участь у загальних зборах, реєструються із зазначенням кількості голосів, що їх має кожний акціонер, який бере участь у зборах. До виключної компетенції загальних зборів акціонерів належить: - внесення змін до статуту товариства, у тому числі зміна розміру його статутного фонду; - обрання членів наглядової ради, а також утворення і відкликання виконавчого та інших органів товариства; - затвердження річної фінансової звітності, розподіл прибутку і збитків товариства; - рішення про ліквідацію товариства. До виключної компетенції загальних зборів статутом товариства і законом може бути також віднесене вирішення інших питань. Питання, віднесені законом до виключної компетенції загальних зборів акціонерів, не можуть бути передані ними для вирішення іншим органам товариства. Рішення загальних зборів акціонерів приймаються більшістю не менш як у 3/4 голосів акціонерів, які беруть участь у зборах, щодо: - внесення змін до статуту товариства; - ліквідації товариства. З інших питань рішення приймаються простою більшістю голосів акціонерів, які беруть участь у зборах. Виконавчим органом акціонерного товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю, є правління або інший орган, визначений статутом. Він вирішує всі питання діяльності акціонерного товариства, крім тих, що віднесені до компетенції загальних зборів і наглядової ради товариства. Виконавчий орган є підзвітним загальним зборам акціонерів і наглядовій раді акціонерного товариства та організовує виконання їхніх рішень. Виконавчий орган діє від імені акціонерного товариства у межах, встановлених статутом акціонерного товариства і законом. Виконавчий орган акціонерного товариства може бути колегіальним (правління, дирекція) чи одноособовим (директор, генеральний директор). В акціонерному товаристві може бути створена наглядова рада акціонерного товариства, яка здійснює контроль за діяльністю його виконавчого органу та захист прав акціонерів товариства. Статутом акціонерного товариства і законом встановлюється виключна компетенція наглядової ради. Питання, віднесені статутом до виключної компетенції наглядової ради, не можуть бути передані нею для вирішення виконавчому органу товариства. Члени наглядової ради акціонерного товариства не можуть бути членами його виконавчого органу. Наглядова рада акціонерного товариства визначає форми контролю за діяльністю його виконавчого органу. Контроль за фінансово-господарською діяльністю правління акціонерного товариства здійснюється ревізійною комісією, яка обирається з числа акціонерів. її членами не можуть бути члени правління, ради акціонерного товариства (спостережної ради) та інші посадові особи. Порядок діяльності ревізійної комісії та її кількісний склад затверджуються загальними зборами акціонерів згідно із статутом товариства. Перевірки фінансово-господарської діяльності правління проводяться ревізійною комісією за дорученням загальних зборів, ради акціонерного товариства (спостережної ради), за власною ініціативою або на вимогу акціонерів, які володіють у сукупності більш як 10% голосів. Ревізійній комісії акціонерного товариства повинні бути подані всі матеріали, бухгалтерські або інші документи і особисті пояснення посадових осіб на її вимогу. Ревізійна комісія доповідає про результати проведених нею перевірок загальним зборам акціонерного товариства або раді акціонерного товариства (спостережній раді). Члени ревізійної комісії також вправі брати участь з правом дорадчого голосу у засіданнях правління. Ревізійна комісія складає висновок по річних звітах та балансах. Без висновку ревізійної комісії загальні збори акціонерів не вправі затверджувати баланс. Ревізійна комісія зобов'язана вимагати позачергового скликання загальних зборів акціонерів у разі виникнення загрози суттєвим інтересам акціонерного товариства або виявлення зловживань, вчинених посадовими особами. Класифікація акціонерних товариств Згідно зі ст. 81 ГК України акціонерні товариства можуть бути: - відкритими; - закритими. Акції відкритого акціонерного товариства можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах. Акціонери відкритого товариства можуть відчужувати належні їм акції без згоди інших акціонерів та товариства. Акції закритого акціонерного товариства розподіляються між засновниками або серед заздалегідь визначеного кола осіб і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі. Акціонери закритого товариства мають переважне право на придбання акцій, що продаються іншими акціонерами товариства. На практиці виникає питання, чи може засновник закритого акціонерного товариства продати (або іншим чином передати) свої акції третій особі? У ст. 25 Закону України "Про господарські товариства" йдеться тільки про заборону обігу акцій шляхом підписки та на біржах. Обов'язковість розподілення всіх акцій між засновниками закритого акціонерного товариства поширюється лише на момент створення товариства (ст. 29 Закону), а відтак - не поширюється на другий і наступні випуски акцій. Таким чином, на нашу думку, засновник закритого акціонерного товариства має право відчужувати належні йому акції третім особам, з урахуванням дворічного (з моменту створення товариства) обмеження на відчуження акцій (ст. 30 Закону). 2.1.2.2.2. Товариство з обмеженою відповідальністю Поняття товариства з обмеженою відповідальністю Згідно з ч. З ст. 80 ГК України (ст. 50 Закону України від 19 вересня 1991 р. № 1576-ХІІ "Про господарські товариства"; ст. 140 ЦК України) товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів. Товариства з обмеженою відповідальністю є найбільш популярним видом господарських товариств як в Україні, так і за кордоном. У цій організаційно-правовій формі провадять свою діяльність як невеликі за обсягами господарські організації, так і крупні підприємства (хоча кількість останніх, створених у формі товариств з обмеженою відповідальністю, все ж поступається акціонерній формі). Характеристика товариства з обмеженою відповідальністю 1. Товариство з обмеженою відповідальністю має статутний фонд, поділений на частки. Ці частки є відображенням вкладів, що їх вносять учасники при створенні товариства з обмеженою відповідальністю. Відповідно до статутного фонду визначається мінімальний розмір майна товариства, який гарантує інтереси його кредиторів. Згідно з ч. 2 ст. 144 ЦК України не допускається звільнення учасника товариства з обмеженою відповідальністю від обов'язку внесення вкладу до статутного фонду товариства, у тому числі шляхом зарахування вимог до товариства. Розмір статутного фонду товариства повинен становити не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам, виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення товариства з обмеженою відповідальністю (ст. 52 Закону України "Про господарські товариства"). До моменту державної реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю його учасники повинні сплатити не менше ніж 50% суми своїх вкладів. Внесення до статутного фонду грошей підтверджується документами, виданими банківською установою. Порядок оцінки інших вкладів (у вигляді майна, майнових прав тощо) визначається в установчих документах товариства. Частина статутного фонду, що залишилася несплаченою, підлягає сплаті протягом першого року діяльності товариства. Якщо учасники протягом першого року діяльності товариства не сплатили повністю суму своїх вкладів, товариство повинно оголосити про зменшення свого статутного фонду і зареєструвати відповідні зміни до статуту у встановленому порядку або прийняти рішення про ліквідацію товариства. Якщо після закінчення другого чи кожного наступного фінансового року вартість чистих активів товариства з обмеженою відповідальністю виявиться меншою від статутного фонду, товариство зобов'язане оголосити про зменшення свого статутного фонду і зареєструвати відповідні зміни до статуту в установленому порядку, якщо учасники не прийняли рішення про внесення додаткових вкладів. Якщо вартість чистих активів товариства стає меншою від визначеного законом мінімального розміру статутного фонду, товариство підлягає ліквідації. 2. Товариство з обмеженою відповідальністю несе відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки своїм майном; відповідно, його учасники не відповідають за його зобов'язаннями і несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів. В цьому дістає вияв характерна ознака "обмеженої відповідальності" товариства та його учасників, яка полягає не в обмеженні відповідальності товариства як суб'єкта господарювання певними сумами коштів або майна, а саме в обмеженні відповідальності учасників товариства розміром вкладів, що були ними внесені. Власне ця обставина найбільше приваблює потенційних підприємців - шляхом створення товариства з обмеженою відповідальністю вони, так би мовити, страхують себе від ризику погашати збитки (борги) фірми за рахунок додаткового майна всупереч своїй волі. Згідно з ч. 2 ст. 140 ЦК України учасники товариства, які не повністю внесли вклади, несуть солідарну відповідальність за його зобов'язаннями у межах вартості невнесеної частини вкладу кожного з учасників. 3. Учасниками товариства з обмеженою відповідальністю можуть бути юридичні та фізичні особи. При цьому ч. 2 ст. 114 ЦК України передбачає можливість створення товариства з обмеженою відповідальністю однією особою, проте власне товариство з обмеженою відповідальністю не може мати єдиним учасником інше господарське товариство, учасником якого є одна особа (ч. 2 ст. 141 ЦК України). Особа може бути учасником лише одного товариства з обмеженою відповідальністю, яке має одного учасника. Якщо товариство з обмеженою відповідальністю засновується кількома особами, ці особи у разі необхідності визначити взаємовідносини між собою щодо створення товариства укладають договір у письмовій формі, який встановлює порядок заснування товариства, умови здійснення спільної діяльності щодо створення товариства, розмір статутного фонду, частку у статутному фонді кожного з учасників, строки та порядок внесення вкладів та інші умови. Цей договір не є установчим документом і подання його при державній реєстрації товариства не є обов'язковим (ст. 142 ЦК України). 4. Установчим документом товариства з обмеженою відповідальністю є статут. Він повинен містити відомості про найменування та місцезнаходження, чітко вказувати на його вид, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, склад і компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, розмір статутного фонду, розмір і порядок формування резервного фонду, порядок передання (переходу) часток у статутному фонді, розподілу прибутків та збитків, умови реорганізації та ліквідації товариства. Згідно зі ст. 145 ЦК України вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори його учасників. До виключної компетенції загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю належить: - визначення основних напрямів діяльності товариства, затвердження його планів і звітів про їх виконання; - внесення змін до статуту товариства, зміна розміру його статутного фонду; - створення та відкликання виконавчого органу товариства; - визначення форм контролю за діяльністю виконавчого органу, створення та визначення повноважень відповідних контрольних органів; - затвердження річних звітів та бухгалтерських балансів, розподіл прибутку та збитків товариства; - вирішення питання про придбання товариством частки учасника; - виключення учасника із товариства; - прийняття рішення про ліквідацію товариства, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу. Статутом товариства і законом до виключної компетенції загальних зборів може бути також віднесене вирішення інших питань. Питання, віднесені до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства, не можуть бути передані ними для вирішення виконавчому органу товариства. У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган (колегіальний або одноособовий), який здійснює поточне керівництво його діяльністю і є підзвітним загальним зборам його учасників. Виконавчий орган товариства може бути обраний також і не зі складу учасників товариства. Контроль за діяльністю виконавчого органу товариства з обмеженою відповідальністю здійснюється у порядку, встановленому статутом та законом. Загальні збори товариства з обмеженою відповідальністю можуть формувати органи, що здійснюють постійний контроль за фінансово-господарською діяльністю виконавчого органу. Так, згідно зі ст. 63 Закону України "Про господарські товариства" контроль за діяльністю дирекції (директора) товариства з обмеженою відповідальністю здійснюється ревізійною комісією. Для здійснення контролю за фінансовою діяльністю товариства з обмеженою відповідальністю згідно з рішенням його загальних зборів, а також в інших випадках, встановлених статутом і законом товариства, може призначатися аудиторська перевірка. 2.1.2.2.3. Товариство з додатковою відповідальністю. Поняття товариства з додатковою відповідальністю. Згідно зі ст. 80 ГК України (ст. 65 Закону України від 19 вересня 1991 р. № 1576-ХІІ "Про господарські товариства; ст. 165 ЦК України) товариством з додатковою відповідальністю є господарське товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів і яке несе відповідальність за своїми зобов'язаннями власним майном, а в разі його недостатності учасники цього товариства несуть додаткову солідарну відповідальність у визначеному установчими документами однаково кратному розмірі до вкладу кожного з учасників. За ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України від 17 березня 1993 р. № 23-93 "Про довірчі товариства" виключно у формі товариства з додатковою відповідальністю можуть створюватися і діяти довірчі товариства. З огляду на положення ч. 4 ст. 151 ЦК України (ст. 65 Закону України "Про господарські товариства") про те, що до товариства з додатковою відповідальністю застосовуються положення законодавства про товариство з обмеженою відповідальністю, якщо інше не встановлено статутом товариства і законом, у характеристиці цього виду товариств більшу увагу приділено саме його специфіці порівняно з іншими видами товариств. Характеристика товариства з додатковою відповідальністю. 1. Статутний фонд товариства з додатковою відповідальністю поділений на частки визначених установчими документами розмірів. Мінімальний його розмір, як і у товаристві з обмеженою відповідальністю, складає 100 мінімальних заробітних плат. Певна специфіка передбачена законодавством щодо товариств з додатковою відповідальністю - довірчих товариств. Так, статутний фонд довірчого товариства повинен формуватися виключно за рахунок коштів та цінних паперів учасників, на відміну від статутного фонду товариства з обмеженою відповідальністю, який може бути сформований як за допомогою грошових коштів, так і майна та майнових прав. 2. Товариство з додатковою відповідальністю несе відповідальність за своїми зобов'язаннями власним майном. Проте ця ознака актуальна лише тоді, коли у товариства є майно; за його відсутності настають наслідки, передбачені ознакою 3, що, власне, опосередковує назву цього товариства і різницю у правовому статусі товариств з обмеженою і додатковою відповідальністю. 3. В разі недостатності майна учасники товариства з додатковою відповідальністю несуть додаткову солідарну відповідальність у визначеному установчими документами однаково кратному розмірі до вкладу кожного з учасників. Тобто, на відміну від товариства з обмеженою відповідальністю, відповідальність учасників товариства з додатковою відповідальністю не обмежується лише сумою внесків до статутного фонду. Додаткова (субсидіарна) відповідальність у вигляді стягнення належного учасникам майна настає в обсязі, кратному розміру внеску кожного учасника (наприклад, якщо внесок учасника складає 5000 гривень, а установчими документами передбачена кратність відповідальності із коефіцієнтом 2, відповідальність учасника товариства з додатковою відповідальністю дорівнює сумі його внеску (5000 гривень), а в разі її недостатності - додатково сумі, що не перевищує 10000 гривень (5000 гривень х 2). Солідарність відповідальності учасників товариства з додатковою відповідальністю означає, що за вимогами ст. 543 ЦК України кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх учасників разом, так і від будь-кого з них окремо. Учасник, який виконав солідарний обов'язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти учасників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього. Граничний розмір відповідальності учасників (коефіцієнт кратності) передбачається в установчих документах. Що ж до довірчих товариств, ст. 2 Декрету Кабінету Міністрів України "Про довірчі товариства" передбачена додаткова відповідальність учасників товариства з додатковою відповідальністю в 5-кратному розмірі до внеску кожного учасника. Специфічною рисою товариства з додатковою відповідальністю - довірчого товариства є і обов'язкова особиста участь його учасників у веденні справ товариства. Згідно зі ст. З Декрету Кабінету Міністрів України "Про довірчі товариства" довірчі операції від імені довірчого товариства здійснюють його учасники - довірені особи. В товаристві з обмеженою відповідальністю учасники можуть взагалі не брати участь в оперативно-господарській діяльності товариства (крім вирішення питань, що належать до виключної компетенції зборів учасників), уповноваживши виконавчий орган на здійснення відповідних дій. Інші ознаки товариства з додатковою відповідальністю збігаються з ознаками товариства з обмеженою відповідальністю і розглядалися нами вище при його характеристиці. 2.1.2.2.4. Повне товариство. Поняття повного товариства. Згідно зі ст. 80 ГК України (ст. 66 Закону України від 19 вересня 1991 р. № 1576-ХІІ "Про господарські товариства"; ст. 119 ЦК України) повним товариством є господарське товариство, всі учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і несуть додаткову солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном. За змістом ст. 4 Закону України від 7 лютого 1991 р. № 698-ХІІ "Про підприємництво" виключно в цій організаційно-правовій формі можуть функціонувати ломбарди. Характеристика повного товариства. 1. Повним товариством є господарське товариство, яке створюється і діє на підставі засновницького договору, який підписується всіма його учасниками (ст. 120 ЦК України; ст.4 Закону України "Про господарські товариства"). В силу правової природи цього виду товариства, наявності статуту в нього не передбачено. У засновницькому договорі повного товариства визначаються зобов'язання учасників створити товариство, порядок їх спільної діяльності щодо його створення, умови передання товариству майна учасників, а також розмір та склад статутного фонду товариства, розмір та порядок зміни часток кожного з учасників у статутному фонді, розмір, склад та строки внесення ними вкладів. 2. Учасники повного товариства здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства. Зважаючи на це, ч. 7 ст. 80 ГК України передбачає, що учасниками повного товариства (ними, в свою чергу, можуть бути як юридичні, так і фізичні особи) можуть бути лише особи, зареєстровані як суб'єкти підприємництва. Законодавство передбачає певні обмеження щодо осіб - учасників повного товариства. Так, особа може бути учасником тільки одного повного товариства (ч. 2 ст. 119); учасник повного товариства не має права без згоди інших учасників укладати від свого імені та у своїх інтересах або в інтересах третіх осіб угоди, що є однорідними з тими, які становлять предмет діяльності товариства (ч. З ст. 119 ЦК України; ст. 70 Закону України "Про господарські товариства"). Згідно зі ст. 122 ЦК України кожний учасник повного товариства має право діяти від імені товариства, якщо засновницьким договором не визначено, що всі учасники ведуть справи спільно або що ведення справ доручено окремим учасникам. У разі спільного ведення учасниками справ товариства для укладення кожної угоди є необхідною згода всіх учасників товариства. Якщо ведення справ доручено окремим учасникам повного товариства, інші учасники можуть укладати угоди від імені товариства за наявності у них довіреності, виданої учасниками, яким доручено ведення справ товариства. Учасник повного товариства, що діяв у спільних інтересах, але не мав на це повноважень, має право у разі, якщо його дії не були схвалені іншими учасниками, вимагати від товариства відшкодування здійснених ним витрат, якщо він доведе, що у зв'язку з його діями товариство зберегло чи набуло майно, яке за вартістю перевищує ці витрати. 3. Учасники повного товариства несуть додаткову солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном. Таким чином, відповідальність учасників за боргами товариства всім майном є одним із винятків із загального правила про самостійну відповідальність юридичної особи за своїми зобов'язаннями (ст. 96 ЦК України). Згідно зі ст. 124 ЦК України у разі недостатності у повного товариства майна для задоволення вимог кредиторів у повному обсязі учасники повного товариства солідарно (див. ст. 543 ЦК України) відповідають за зобов'язаннями товариства усім своїм майном, на яке може бути звернене стягнення. При цьому учасник повного товариства відповідає за боргами товариства незалежно від того, виникли ці борги до чи після його вступу в товариство. Учасник повного товариства, який сплатив повністю борги товариства, має право звернутися з регресною вимогою у відповідній частині до інших учасників, які несуть перед ним відповідальність пропорційно своїм часткам у статутному фонді товариства. 4. Управління діяльністю повного товариства здійснюється за спільною згодою всіх учасників. Засновницьким договором товариства можуть бути передбачені випадки, коли рішення приймається більшістю голосів учасників. Кожний учасник повного товариства має один голос, якщо засновницьким договором не передбачений інший порядок визначення кількості голосів. Також учасник повного товариства, незалежно від того, чи уповноважений він вести справи товариства, має право ознайомлюватися з усією документацією щодо ведення справ товариства. 5. Законодавством не передбачений мінімальний розмір статутного фонду, що повинен створюватися в повному товаристві. Проте загальні вимоги ст. 13 Закону України "Про господарські товариства" щодо обов'язкової наявності у господарського товариства статутного фонду поширюються і на повне товариство, а тому статутний фонд все рівно повинен бути створений в розмірі, що визначається установчими документами. 2.1.2.2.5. Командитне товариство. Поняття командитного товариства. Згідно зі ст. 80 ГК України (ст. 75 Закону України від 19 вересня 1991 р. № 1576-ХП "Про господарські товариства"; ст. 133 ЦК України) командитним товариством є господарське товариство, в якому один або декілька учасників здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть за його зобов'язаннями додаткову солідарну відповідальність усім своїм майном, на яке за законом може бути звернено стягнення (повні учасники), а інші учасники присутні в діяльності товариства лише своїми вкладами (вкладники). Законодавство прямо не визначає ті види діяльності, провадження яких повинне здійснюватися виключно командитними товариствами. Статтею 2 Закону України від 7 березня 1996 р. № 85/96-ВР "Про страхування" (в редакції Закону від 4 жовтня 2001 р.) визначено можливість створення страховика у формі командитного товариства. Положення про надання незалежними фінансовими посередниками фінансових гарантій митним органам при митному оформленні товарів, що ввозяться за попередньою вантажною митною декларацією, затв. наказом Держмитслужби України від 29 липня 1998 р. № 447, передбачає, що незалежним фінансовим посередником може бути уповноважена Держмитслужбою юридична особа, зареєстрована в Україні у формі повного або командитного товариства. Характеристика командитного товариства. 1. В командитному товаристві є повні учасники і вкладники. Командитне товариство поєднує ознаки повного товариства і товариства з обмеженою відповідальністю. Власне ч. З ст. 133 ЦК України (ст. 77 Закону України "Про господарські товариства") передбачає застосування щодо командитного товариства відповідних норм про повне товариство. На схожість із повним товариством вказує, зокрема, наявність у складі учасників, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть за його зобов'язаннями відповідальність усім своїм майном (повних учасників), а з товариством з обмеженою відповідальністю - наявність осіб (вкладників), що несуть відповідальність за боргами командитного товариства лише в межах своїх вкладів. При цьому за ч. 7 ст. 80 ГК України повними учасниками командитного товариства можуть бути лише особи, зареєстровані як суб'єкти підприємництва. 2. Згідно зі ст. 135 ЦК України правовий статус повних учасників командитного товариства та їх відповідальність за зобов'язаннями товариства встановлюються положеннями законодавства про учасників повного товариства. Повні учасники, зокрема, здійснюють управління діяльністю командитного товариства. При цьому особа може бути повним учасником тільки в одному командитному товаристві. Повний учасник командитного товариства не може бути учасником повного товариства, а також вкладником цього самого товариства. Щодо вкладників ст. 136 ЦК України передбачає заборону їм брати участь в управлінні діяльністю командитного товариства та заперечувати проти дій повних учасників щодо управління діяльністю товариства. Вкладники командитного товариства можуть діяти від імені товариства тільки за довіреністю. Відповідно до ст. 137 ЦК України вкладник командитного товариства зобов'язаний зробити вклад до статутного фонду. При цьому сукупний розмір вкладів вкладників не повинен перевищувати 50% статутного фонду командитного товариства. 3. Командитне товариство створюється і діє на підставі засновницького договору, який підписується усіма повними учасниками (ст. 134 ЦК України; ст. 4 Закону України "Про господарські товариства"). Засновницький договір командитного товариства має містити зобов'язання учасників створити товариство, порядок їх спільної діяльності щодо його створення, умови передання товариству майна учасників, а також відомості про розмір та склад статутного фонду товариства, розмір та порядок зміни часток кожного з повних учасників у статутному фонді, сукупний розмір вкладів вкладників. Якщо внаслідок виходу, виключення чи вибуття у командитному товаристві залишився один повний учасник, засновницький договір переоформляється в одноособову заяву, підписану повним учасником. Якщо командитне товариство створюється одним повним учасником, то установчим документом є одноособова заява (меморандум), яка містить усі відомості, встановлені цією статтею для командитного товариства. |