|
О. В. Старцев
Підприємницьке право
Навчальний посібник
Київ
Істина
2006
|
Договір зберігання в загальному розумінні регулюється § 1 гл. 66 ЦК України, зберігання у товарному складі (договір складського зберігання) - ст. 294 ГК України та § 2 гл. 66 ЦК України; спеціальні види зберігання розкриваються у § 3 гл. 66 ЦК України. Крім того, відносини з відповідального зберігання врегульовано Законом України від 28 грудня 1994 р. № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (в редакції Закону від 22 травня 1997 р.), а з відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву - Законом України від 24 січня 1997 р. № 51/97-ВР "Про державний матеріальний резерв". Поняття договору зберігання Згідно зі ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігай) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Пункт 1.24 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначає суміжний інститут відповідального зберігання як господарську операцію платника податку, що передбачає передання згідно з договорами схову (зберігання) матеріальних цінностей на зберігання іншій особі без права їх використання у господарському обороті такої фізичної чи юридичної особи, з подальшим поверненням цих матеріальних активів платнику податку без зміни їх якісних або кількісних характеристик. Характеристика договору зберігання 1. Предметом договору зберігання є зберігання речі (майна). Проте на відміну від договору купівлі-продажу, де поняття "майно" тлумачиться розширено і включає як матеріальні, так і нематеріальні активи, предметом договору зберігання виступають лише матеріальні цінності (активи), тобто основні фонди і оборотні засоби (див. п. 1.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"). Це випливає з правової природи договору зберігання і підтверджується вищенаведеним визначенням поняття "відповідальне зберігання". Винятком із цього загального правила є визнання ЦК України різновидом договору зберігання договору охорони, предметом якого, згідно зі ст. 978 ЦК України, є забезпечення недоторканності не тільки майна, а й особи. 2. Сторонами договору зберігання можуть бути юридичні і фізичні особи, в тому числі суб'єкти підприємницької діяльності. Це означає, що в загальному розумінні юридичні та фізичні особи можуть виступати як зберігачами, так і поклажодавцями в договорах зберігання. Проте вже за договором складського зберігання зберігачем є організація (товарний склад), яка зберігає товар та надає послуги, пов'язані зі зберіганням, на засадах підприємницької діяльності (ст. 956 ЦК України), тобто має статус суб'єкта підприємницької діяльності. Статус суб'єкта господарської (підприємницької) діяльності мають інші професійні зберігачі - ломбарди (ст. 967), банки (ст. ст. 969, 970, 971), підприємства транспорту, у віданні яких є камери схову (ст. 972), готелі (ст. 975 ЦК України), а також охоронці (ст. 978 ЦК України). Тому статус зберігачів договорів зберігання залежить від виду таких договорів. В деяких випадках законодавство встановлює обмеження щодо наявності відповідного статусу і у поклажодавців. Так, поклажодавцями у договорах відповідального зберігання можуть бути виключно суб'єкти господарювання. За визначенням Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" відповідальне зберігання є господарською операцією із передачі на зберігання певного майна. Це означає, що поклажодавець у будь-якому разі повинен бути суб'єктом господарювання, тобто зареєстрованою в установленому законодавством порядку юридичною особою або фізичною особою - суб'єктом підприємницької діяльності (див. ст. 1 Закону України від 1 червня 2000 р. № 1775-ПІ "Про ліцензування певних видів господарської діяльності"), в діяльності якого можуть мати місце "факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів" (див. визначення господарських операцій, що наводиться в п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затв. наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. № 88). Проте спірним залишається питання про можливість фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності бути поклажодавцями за договорами відповідального зберігання. Адже Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств чітко встановлює положення про те, що відповідальне зберігання є господарською операцією платника податку із передачі відповідного майна. Зважаючи на те, що положення цього Закону на фізичних осіб не поширюються, в літературі висловлюється думка про те, що відповідною стороною договору відповідального зберігання (поклажодавцем) може бути юридична особа, незалежно від наявності в останньої статусу суб'єкта підприємницької діяльності. На нашу думку, поклажодавцями за договором відповідального зберігання можуть бути як юридичні, так і фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності. Адже терміни, що їх містить Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств", вживаються в певному значенні "для цілей цього Закону" (див. ч. 1 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"), тобто для цілей оподаткування податком на прибуток, необхідність сплати якого, в свою чергу, не поширюється на фізичних осіб. З огляду на це термін "платник податку" слід тлумачити більш розширено, розуміючи під ним суб'єктів господарювання, до яких належать і фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності. 3. Обов'язком зберігача за договором зберігання є збереження майна, а також його повернення в схоронності. Згідно зі ст. 942 ЦК України зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі. Якщо зберігання здійснюється безоплатно, зберігач зобов'язаний піклуватися про річ як про свою власну. Також зберігач не має права без згоди поклажодавця користуватися річчю, переданою йому на зберігання, а також передавати її у користування іншій особі. Особливості користування зберігачем речами поклажодавця передбачені лише щодо речей, визначених родовими ознаками. Так, згідно зі ст. 941 ЦК України за згодою поклажодавця зберігач має право змішати речі одного роду та однієї якості, які передані на зберігання. Крім того, ст. 958 ЦК України передбачає право товарного складу розпоряджатися речами, визначеними родовими ознаками. В такому разі до відносин сторін застосовуються положення про договір позики, а час та місце повернення товарів визначаються загальними положеннями про зберігання. Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" у імперативному порядку позбавляє зберігача права використання матеріальних цінностей у господарському обороті, встановлюючи, крім того, правило про обов'язкове повернення цих матеріальних активів платнику податку без зміни їх якісних або кількісних характеристик. 4. За загальними правилами строк не є істотною умовою договору зберігання. Згідно зі ст. 938 ЦК України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання, а якщо він не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов - до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Проте згідно зі ст. 180 ГК України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити, зокрема, строк дії договору. Законом України "Про державний матеріальний резерв" передбачено, що в разі невибрання з державного резерву матеріальних цінностей у передбачені договором строки одержувачі відшкодовують витрати, пов'язані із додатковим зберіганням зазначених матеріальних цінностей понад ці строки, а також збитки, викликані зниженням якості матеріальних цінностей за період прострочення їх вибрання, і витрати на сплату штрафів за невикористання та простій транспортних засобів, наданих для відвантаження зазначених матеріальних цінностей (ч. 11 ст. 14). 5. Договір зберігання може бути оплатним і безоплатним. Характер договору обумовлюється як угодою сторін з цього приводу, так і вимогами законодавства до зберігання конкретного виду. Так, наприклад, виходячи зі змісту ч. 1 ст. 956 ЦК України про те, що товарним складом є організація, яка зберігає товар та надає послуги, пов'язані зі зберіганням, на засадах підприємницької діяльності, договір складського зберігання є оплатним. Проте установчими документами юридичної особи або договором може бути передбачено безоплатне зберігання речі. Згідно зі ст. 947 ЦК України витрати зберігача на зберігання речі можуть бути включені до плати за зберігання. Витрати, які сторони не могли передбачити при укладенні договору зберігання (надзвичайні витрати), відшкодовуються понад плату, яка належить зберігачеві. При безоплатному зберіганні поклажодавець зобов'язаний відшкодувати зберігачеві здійснені ним витрати на зберігання речі, якщо інше не встановлено договором або законом. 6. Поклажодавець зобов'язаний забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання, а, відповідно, зберігач - повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей. Із питанням про повернення речей, зданих на зберігання, тісно пов'язане питання оформлення первісного факту їх передачі зберігачу. Наприклад, договір зберігання речі, прийнятої ломбардом від фізичної особи, оформляється видачею іменної квитанції (ч. 1 ст. 967); укладення договору зберігання цінностей у банку засвідчується видачею банком поклажодавцеві іменного документа, пред'явлення якого є підставою для повернення цінностей поклажодавцеві (ст. 969); на підтвердження прийняття речі на зберігання до камери схову (крім автоматичних камер) поклажодавцеві видається квитанція або номерний жетон (ст. 972 ЦК України) та ін. Згідно зі ст. 961 ЦК України товарний склад на підтвердження прийняття товару видає один із таких складських документів: - складську квитанцію -просте складське свідоцтво; - подвійне складське свідоцтво. Товар, прийнятий на зберігання за простим або подвійним складським свідоцтвом, може бути предметом застави протягом строку зберігання товару на підставі застави цього свідоцтва. Подвійне складське свідоцтво складається з двох частин - складського свідоцтва та заставного свідоцтва (варанта), які можуть бути відокремлені одне від одного. Володілець складського та заставного свідоцтва має право розпоряджатися товаром, що зберігається на товарному складі. Володілець лише складського свідоцтва має право розпоряджатися товаром, але цей товар не може бути взятий зі складу до погашення кредиту, виданого за заставним свідоцтвом. Володілець лише заставного свідоцтва має право застави на товар на суму відповідно до суми кредиту та процентів за користування ним. У разі застави товару відмітка про це робиться на складському свідоцтві. Відповідно до ст. 966 ЦК України товарний склад видає товари володільцеві складського та заставного свідоцтва (подвійного складського свідоцтва) лише в обмін на обидва свідоцтва разом. Володільцеві складського свідоцтва, який не має заставного свідоцтва, але сплатив суму боргу за ним, склад видає товар лише в обмін на складське свідоцтво та за умови надання разом з ним квитанції про сплату всієї суми боргу за заставним свідоцтвом. Товарний склад, що видав товар володільцеві складського свідоцтва, який не має заставного свідоцтва та не сплатив суму боргу за ним, відповідає перед володільцем заставного свідоцтва за платіж усієї суми, забезпеченої за ним. Докладніше про діяльність товарних складів у відповідній сфері господарювання можна дізнатися, звернувшись, наприклад, до Закону України від 4 липня 2002 р. № 37-ІУ "Про зерно та ринок зерна в Україні". 7. Договір зберігання може бути укладений як в усній, так і в письмовій формі у випадках, визначених законодавством. Так, згідно із загальними вимогами ст. 208 ЦК України у письмовій формі вчиняються: - угоди між юридичними особами; - угоди між фізичною та юридичною особою, крім угод, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення; - правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у 20 і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім угод, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення; - інші угоди, щодо яких законом встановлена письмова форма. До таких, наприклад, належить договір зберігання, за яким зберігач зобов'язується прийняти річ на зберігання в майбутньому - він має бути укладений у письмовій формі, незалежно від вартості речі, яка буде передана на зберігання. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем. 8. За загальними правилами договір зберігання є реальним, оскільки вважається укладеним з моменту передачі речі, а не з часу досягнення про це згоди. Проте, виходячи зі змісту ч. 2 ст. 936 ЦК України, згідно з якою договором зберігання, в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності, може бути встановлений обов'язок зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому, у деяких випадках договір зберігання може бути консенсуальним. |