|
В. Т. Маляренко
Суд, правоохоронні та правозахисні органи України
Підручник
Київ
Юрінком Інтер
2007
|
Поняття судової діяльності. Судова діяльність є різновидом юрисдикційної діяльності, якій притаманні універсальні ознаки як правоохорони, так і правозахисту. Суд, як уже було зазначено, може виконувати й правоохоронні дії. Суди самостійні та незалежні в своїй діяльності. Вони нікому не підзвітні й мають повноваження, якими їх наділено за відповідним законом, а акти суду, що набрали законної сили, мають силу закону у конкретній справі. Проте, на відміну від правоохоронної діяльності, судова діяльність має ширший предмет, а отже й інший механізм охоронного права, який включає захист права не тільки в публічних, але й у приватних справах. Основним завданням судової діяльності є здійснення правосуддя, що об'єднує кілька форм судочинства, а саме: конституційне, цивільне, кримінальне, адміністративне, господарське. Судам належить центральне місце в системі правового захисту конституційних та інших правових цінностей. Діяльність судів становить універсальний механізм із захисту й охорони права, відновлення порушеного права, припинення порушення права, розгляд спорів (справ) у судовому засіданні. Судовій діяльності притаманні єдині організаційно-конституційні засади. Наприклад, судді мають єдиний статус, вони діють у єдиному правовому просторі, однаково застосовують закон, який є частиною єдиної правової системи для всієї Української держави й суспільства. Єдність судової діяльності не означає уніфікацію або спрощення судочинства. Форми судочинства різноманітні, їх розрізняють залежно від категорій справ. Правосуддя є квінтесенцією регуляційної та охоронної функцій держави, які доповнюють одна одну, оскільки в них втілено охорону Конституції, суб'єктивного права, відновлення порушеного права, підтримання правопорядку та законності. Демократичні перетворення в суспільстві й державі неможливі без ефективної судової діяльності. Саме вона є невід'ємним атрибутом правової держави. Через правосуддя, конституційну юрисдикцію громадяни можуть відстоювати свої права, до того ж у судах загальної та спеціальної юрисдикції - безпосередньо, а в порядку конституційного судочинства - як безпосередньо, так і за допомогою обраних ними народних депутатів. Наприклад, Конституційний Суд має гарантувати верховенство Конституції як основного закону держави. Відповідно до цього він приймає рішення та надає висновки щодо конституційності законів, інших нормативно-правових актів, здійснює офіційне тлумачення конституційних норм. У сфері господарських відносин господарський суд захищає права та законні інтереси учасників господарювання, через рішення, які приймають господарські суди, вдосконалюють правове регулювання господарської діяльності. Місцеві загальні суди розглядають справи з усіх правовідносин (крім конституційних і господарських), що потребує високого професійного рівня, вміння об'єктивно й неупереджено вирішувати долю обвинуваченого, захистити потерпілого, розглянути спір між позивачем і відповідачем. Специфіка судової діяльності полягає в тому, що їй властиві такі ознаки державної влади, як юрисдикційність, публічність і субординаційність. Юрисдикційність судової діяльності полягає в сукупності правомочностей суб'єктів цієї діяльності з розгляду та розв'язання конституційних, адміністративних, кримінальних, цивільних і господарських справ. У системі "стримувань і противаг", серед різних гілок влади, судову діяльність поширено на всі правові відносини, тобто вона є універсальним механізмом реалізації державної влади. Сутність справ, що є предметом судової юрисдикції, полягає в подоланні або локалізації соціальних конфліктів, які мають правове розв'язання шляхом захисту права, відновлення порушеного права, припинення порушення права. Розв'язання суперечностей додає суспільству й державі стабільності. Суд має встановити наявність або відсутність спору про право або зловживання ним, оцінити правопорушення, розглянути дії, факти, події, соціальні та індивідуальні ознаки юридичних і фізичних осіб, можливість застосовувати заходи правового впливу, в тому числі санкції. Відповідно до Конституції України (ст. 124) правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Публічність судової діяльності - суть відкритості, політичної або партійної незаангажованості судів та суддів. Суд виступає і як державна установа, яка самостійно організовує розгляд судових справ, ініціює виконання судових рішень, має своє діловодство, а також аналізує судову статистику й узагальнює судову практику. Судді розглядають звернення громадян, пов'язані з покращенням або негараздами професійної судової діяльності. Судам надано матеріально-технічну базу, що забезпечує автономність і публічність роботи кожного судді, тобто потрібну кількість залів засідань, конвоювання підсудних, відповідну кількість секретарів судового засідання. Суди мають створити умови для численних відвідувачів тощо. Субординаційність судової діяльності є організаційною ознакою й полягає в тому, що суди утворюють єдину систему з трьох судових інстанцій - судів першої інстанції, судів апеляційної та касаційної інстанцій. Організацію судової діяльності реалізують і в різних діях, які безпосередньо не пов'язані з відправленням правосуддя. Це такі організаційні дії суду, які прямо стосуються процесуальної діяльності (виклик свідків, експертів, повідомлення інших учасників судового розгляду, вручення копій процесуальних документів, надсилання справ до касаційної інстанції, звернення до виконання вироку, рішення, ухвали чи іншого рішення тощо), та дії, що здійснюють у позапроцесуальній формі (стосунки з іншими судами, органами державної виконавчої влади та юстиції, іншими правоохоронними органами, планування роботи суду, організація обліку й ведення систематизації та кодифікації законодавства, складання довідок і аналіз роботи тощо). Судові процедури чітко визначено, тому дії суду й судді досить легко перевірити. Наприклад, процедура постановлення вироку в кримінальній справі має відповідати вимогам таємниці наради суддів, законності й обґрунтованості вироку, а також правилам його оголошення. Правовий зміст вироку визначено колом питань, які в ньому відображено. Але в обов'язковому порядку у вироку відбиватимуться питання меж обвинувачення, винності обвинувачених, застосування покарання. Разом з тим в ньому розв'язують питання щодо цивільного позову, судових витрат, конфіскації майна, добутого злочинним шляхом. Структура й форма вироку - однакові в усіх вироках, які оголошують суди всіх ланок. Такою ж чіткою та прозорою є процедура постановлення рішення з цивільних справ. Докладніше про судову діяльність див. розділ II. Таким чином, судова діяльність полягає в розгляді та розв'язанні спірних питань із захисту права, відновлення порушеного права, припинення порушення права, застосування заходів правового впливу, в тому числі санкцій, шляхом розгляду судових справ, аналізу судової статистики й узагальнення судової практики. Поняття правозахисної діяльності. Потребу зміцнення інститутів із правозахисної діяльності пояснюють цілою низкою взаємопов'язаних факторів. По-перше, тим, що гарантування охорони та захисту прав громадян стало важливою функцією держави, що відображено в Конституції. Діяльність різноманітних державних органів і окремих службових осіб свідчить про те, що, виконуючи свої професійні функції та завдання, вони часто-густо порушують конституційні права та законні інтереси фізичних і юридичних осіб. У динамічному державному житті зросла ймовірність порушень права або зловживання правом без формальних порушень закону. Тому захист прав громадян через правозахисні інституції потрібен, незважаючи на наявність системи контролю за законністю з боку органів прокуратури, суду, контрольних повноважень інших державних органів. Одним із найважливіших засобів захисту є відкритий доступ до правової інформації. Безумовно, для більшості громадян розпізнати у вчинках абсолютно ясно і очевидно їхню неприпустимість досить просто. Проте, буває важко виявити в умовах дії спеціалізованих правових інститутів межу правомірного, обов'язкового або не дозволеного. Диспозиції переважної частини статей цивільного, господарського, фінансового, податкового або кримінального права мають досить складну структуру. Тому розпізнати межу, за якою дії або бездіяльність можуть зумовити кримінальну, цивільну або адміністративну відповідальність досить важко. Спеціалізація права обумовлює ситуацію, яку можна охарактеризувати як "інфляцію права", тобто законів, норм багато, але зрозуміти, що й як вони регулюють дуже складно. Держава приймає на себе зобов'язання інформувати громадян про всі законодавчі новини доступними їй засобами. Стаття 57 Конституції України проголошує, що "закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права та обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом". По-друге, міжнародні політико-правові інститути дедалі більше уваги приділяють правам людини. Для Української держави додержання міжнародних стандартів з прав людини стало одним із пріоритетів внутрішньої політики держави, що свідчить про її динаміку та цілеспрямованість. У виборі способів захисту й розвитку цього напряму юридичної діяльності значну роль відіграють вступ України до Ради Європи, ратифікація Конвенції про захист прав людини та основних свобод від 4 листопада 1950 року. По-третє, правозахисні інститути незалежні від державних органів; їм притаманні відкритість, вільний доступ для тих, хто потребує захисту своїх прав і свобод. Механізми захисту прав і свобод громадян виникають у процесі взаємодії правозахисних органів і громадянського суспільства на певній стадії їхнього розвитку й виступають державним гарантом від відомчого або неправомірного втручання. Правозахисна діяльність має деякі спільні ознаки з правоохоронною діяльністю. Наприклад, адвокати можуть здійснювати правовстановлюючі або правозабезпечувальні дії. Досить широкими є повноваження Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Проте предмет правозахисної діяльності значно вужчий, ніж правоохоронної. Він стосується лише правової допомоги юридичним особам, громадянам України, іноземцям і особам без громадянства та захисту фізичних осіб від обвинувачення. Правозахисна діяльність містить кілька складників. Вони, зокрема, полягають у роз'ясненні громадянам їхніх прав і обов'язків. У Конституції України закріплено важливе "право знати право" (ст. 57) та право на юридичну допомогу (ст. 59). Державним органом, який має сприяти розвиткові юридичних послуг із метою реалізації прав, свобод і законних інтересів громадян і юридичних осіб, надання їм платних послуг правового та технічного характеру, є Міністерство юстиції України та його органи на місцях. До органів юстиції належать органи з виконавчого провадження, органи реєстрації актів громадянського стану, органи державної реєстрації нормативно-правових актів і громадських об'єднань, а також нотаріат. Діяльність адвокатури, яка не становить державну інституцію, є професійною діяльністю для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги під час розв'язання справ у судах та інших органах влади. У Конституції України правозахисну діяльність закріплено за адвокатурою. Аналізові діяльності правозахисних органів присвячено останній IV розділ підручника. Отже, Правозахисна діяльність полягає в наданні кожному громадянину правової допомоги, а також юридичним особам, іноземцям і особам без громадянства в спірних питаннях із охорони права, зловживання правом, захисті фізичних осіб від обвинувачення та в державному гарантуванні охорони прав громадян правозахисними органами. Це одне з конституційних благ, фактор активної участі юридичних і фізичних осіб у правовому житті. Суб'єктами правозахисної діяльності є: - державні органи в особі органів юстиції, органів Міністерства праці та соціальної політики України, Уповноважений з прав людини, органи захисту прав споживачів; - підприємницькі структури (як приватні підприємці, так і юридичні особи), що надають різні юридичні послуги, наприклад, консультації та роз'яснення законодавства, складання юридичних документів, представництво громадян у юрисдикційних установах тощо; - громадські організації (наприклад, об'єднання із захисту прав споживачів, правозахисні організації тощо). Отже, держава надає якомога широкий вибір для захисту тих, хто його потребує. |