|
В. Т. Маляренко
Суд, правоохоронні та правозахисні органи України
Підручник
Київ
Юрінком Інтер
2007
|
Спрямованість юридичної діяльності межує з поняттям "управління" або "керівництво" соціальними процесами, діяльністю державних органів, які є предметом адміністративного права. У цьому курсі проаналізовано лише найважливіші елементи структури судової та правоохоронної діяльності, які характеризують саме спрямованість на охорону й захист конституційних цінностей української держави та суспільства, й у зв'язку з цим її визнають ефективною. У правоохоронній і судовій діяльності реалізують охоронну функцію Української держави як публічної інституції, що є вагомим фактором формування ідеології українського державотворення й суспільної моралі, соціальних уявлень про справедливість і ефективність конституційного порядку. Як свідчить історичний досвід, викривлення цієї функції, підпорядкування судів і правоохоронних органів лише політичним інтересам державного керівництва є небезпечною справою. За допомогою органів Народного комісаріату внутрішніх справ - Міністерства державної безпеки СРСР в Україні проводили небезпечну антинародну діяльність, яку з історико-правового погляду не можна визнати правоохоронною. Спеціальне дослідження, проведене Верховним Судом України, свідчить, що масовим репресіям за роки радянської влади було піддано майже всі прошарки суспільства. Тоталітарна система охорони соціальних відносин, через яку здійснювали виключно примусовий вплив на поведінку людини, була притаманна певному часу історії країни. До того ж державні органи культивували нічим не обмежену заборонну правоохоронну діяльність. Демократична система регулювання соціальних відносин, якої вимагає сучасність, на відміну від попередніх років, коли діяв принцип абсолютизації заборони, тобто було заборонено те, що не дозволено законом, потребує заміни заборони як способу впливу на поведінку людини. В Українській державі поступово утверджується новий принцип формування взаємовідносин між людиною і державою - дозволено те, що не заборонено законом. Правовий порядок за таким принципом ґрунтується на засадах, відповідно до яких нікого не можна примусити робити те, що не передбачено законодавством. А органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на основі, в межах повноважень і в спосіб, які передбачено Конституцією та законами України. У сфері кримінального процесу діє принцип "дозволено лише те, що передбачено Законом, інакше неодмінно запанує сваволя владних державних органів і посадових осіб, які ведуть процес". Спрямованість діяльності судових і правоохоронних органів трансформується в її завдання. Правовий зміст завдань стабілізує, впорядковує її. Є п'ять базисних завдань, що характеризують спрямованість і ефективність діяльності правоохоронних органів: 1) збереження (охорона) наявного конституційного ладу; 2) захист конституційних прав і свобод громадян; 3) захист правомірних інтересів вітчизняного товаровиробника; 4) цілеспрямований розвиток системи судової та правоохоронної діяльності, зокрема поліпшення їх кількісних і якісних показників; 5) боротьба зі злочинністю. За часів СРСР найважливішим завданням був, переважно, лише один із її складників (важливий, проте не основний і тому гіпертрофований) - боротьба зі злочинністю. Зосередження діяльності правоохоронних органів на одному антикриміногенному напрямі було б не зовсім правильним. Боротьба зі злочинністю є, безперечно, важливим завданням їхньої діяльності. За Указом Президента України від 21 липня 1994 року "Про невідкладні заходи щодо посилення боротьби зі злочинністю" правоохоронним органам приписано "вважати боротьбу зі злочинами проти особи, злочинністю в економічній сфері, зокрема в кредитно-фінансовій і банківській системах, у зовнішньоекономічній діяльності та торгівлі, на транспорті головними напрямами діяльності"'. Разом з тим слід зауважити, що поняття боротьби зі злочинністю є оціночним, а тому його можна трактувати і як гасло (ідею, тезу), яке використовують у політичних або відомчих цілях. Під приводом боротьби зі злочинністю в сучасних умовах можливе й посилення охорони правопорядку, й фіскально-силовий тиск на господарські та комерційні структури, й бюрократизація податкових процедур, і впровадження тотальних форм контролю за підприємництвом, можливо, й звуження захисту прав людини. У сучасних умовах правоохоронну діяльність дедалі більше застосовують як засіб управління та контролю за соціальними процесами, розвитком господарської діяльності, за соціальною сферою. Поступово розширюється вплив органів прокуратури, юридичної практики на банківсько-фінансову сферу, на стан різних галузей народного господарства, зокрема на паливно-енергетичний комплекс, транспортні перевезення, на приватизацію державних підприємств, управління підприємствами, в статутному фонді яких є частка державних коштів. При цьому застосовують ефективну протидію соціальним відхиленням і правопорушенням. Зміст впливу правоохорони має за мету лише доповнити економічні, фінансові та технічні рішення, які приймають у процесі соціального управління, але не замінити їх. Вплив правоохоронних органів має до того ж запобіжне призначення. Припиняючи контрабанду та випуск недоброякісної продукції, правоохоронні органи докладають зусиль щодо розв'язання однієї з ключових проблем економіки - захист вітчизняного товаровиробника, подолання негативних товарообмінних відносин. Забезпечують захист вітчизняного товаровиробника органи правосуддя та майже всі суб'єкти правоохоронної діяльності, а саме: органи прокуратури, служба безпеки, митні органи, прикордонні війська, органи внутрішніх справ, а також адвокатура. Спрямованість правоохоронної діяльності проти небажаних соціальних явищ має конструктивний характер, згідно з яким правові рішення лише доповнюють економічні, фінансові та технічні рішення, комплексно впливаючи на припинення та подальше обмеження цих явищ. Правоохоронна діяльність - важливий складник внутрішньої політики, що здійснюється в державі. Вона є одним із продуктів внутрішньої політики держави, загальні засади якої визначає Верховна Рада України. На сучасному етапі правоохоронна діяльність закономірно забезпечує українське державотворення'. Ідеологія державотворення вимагає організації оптимального управлінського процесу з питань внутрішньої політики, неупередженого провадження в господарських, адміністративних, кримінальних і цивільних справах, забезпечення прав і свобод людини й громадянина, взаємної відповідальності державних органів і посадових осіб, підкорення законові всіх державних органів і службових осіб. Отже, правоохоронна діяльність має протидіяти виникненню небажаних у суспільстві відносин, зменшувати насиченість конфліктних проявів. Завданням судової діяльності є забезпечення захисту гарантованих Конституцією України та законами прав і свобод людини і громадянина; прав і законних інтересів юридичних осіб; інтересів суспільства і держави (ст. 2 Закону "Про судоустрій України"). Свої завдання суд виконує під час здійснення правосуддя - розгляду і вирішення конкретних судових справ. Ефективність правового захисту залежить від здійснення організаційно-управлінської функції. Кожний напрям діяльності судів і правоохоронних органів має свою управлінську специфіку. На судові інстанції як на державні установи покладено й організаційно-управлінську функцію. Питання розгляду судових справ, виконання судових рішень, ведення діловодства та судової статистики, узагальнення судової практики, надання правової допомоги відповідно до міжнародних договорів, розгляд звернень громадян пов'язані з організацією судової діяльності. Слід зазначити, що її матеріально-технічна база має допомогти кожному судді, секретареві судового засідання, відвідувачеві тощо. У судах наявна потреба в діяльності стосовно виконання процесуальних дій (своєчасний виклик свідків, експертів, заздалегідь своєчасне повідомлення інших учасників судового розгляду, виготовлення та вручення копій процесуальних документів, надіслання справ до касаційної інстанції, звернення до виконання вироку, рішення, ухвали чи іншого рішення тощо). Певної організації потребують і стосунки з іншими судами, органами державної виконавчої влади та юстиції, іншими правоохоронними органами, поточне планування роботи суду, систематизація обліку та ведення кодифікації законодавства, складання довідок і аналіз роботи, вручення їх адресатові тощо. У структурі правоохоронних органів організаційно-управлінська функція має відомчий характер, її адресовано кожному правоохоронному органові залежно від його відомчої належності. Але, незважаючи на це, ефективність діяльності органів досудового розслідування, які зосереджено в міліції, податковій міліції, службі безпеки, органах прокуратури, залежить від того, наскільки держава або названі відомства забезпечують умови для їх процесуальної незалежності, надають слідчо-криміналістичну техніку, оргтехніку, засоби зв'язку, в тому числі міжнародного, тощо. Отже, складниками ефективності судової та правоохоронної діяльності є досконала організаційно-управлінська функція, рівень компетентності та професіоналізм персоналу вповноважених органів. |