Білозерський Василь Михайлович

Коротка біографія

Український громадський, політичний і культурний діяч, публіцист, учений, педагог

Народився у 1825 р. на хуторі Мотронівка на Чернігівщині. Походив з дворянської родини. У 1843—1846 pp. навчався у Київському університеті, після його закінчення вчителював у Полтавському кадетському корпусі. Автор програми для сільських шкіл, пристосованої до потреб селянства.

В. Білозерський — один з організаторів і активних діячів Кирило-Мефодіївського товариства (належав до ліберально-буржуазної, поміркованої його частини). Головними завданнями Товариство вважало повалення самодержавства, ліквідацію кріпосного права, скасування станів, національне визволення слов'янських народів. Брав активну участь у створенні його двох програмних документів — «Статуту слов'янського товариства Св. Кирила і Мефодія» та «Книги буття українського народу». Він є автором «Записки» (пояснення до статуту), в якій змалював тяжке становище слов'янських народів, у тому числі українського. Вважав за можливе пропагандою ідей християнства й освіти об'єднати слов'янські народи у республіканську федерацію (в якій провідну роль відводив Україні) на засадах рівності й суверенності.

У 1847 р. В. Білозерського було заарештовано і заслано до Петрозаводська, де він служив у канцелярії губернатора. У 1856 р. після звільнення з-під надзору йому було дозволено повернутися до Петербурга, де у 1861—1862 pp. разом із М. Костомаровим і П. Кулішем видавав перший український літературно-мистецький і публіцистично-історичний щомісячник «Основа». Журнал вітав селянську реформу, висловлював сподівання на проведення інших буржуазних реформ, закликав інтелігенцію розширювати культурно-освітню діяльність. Водночас на його сторінках з'являлися й твори Т. Шевченка, Марка Вовчка, С. Руданського, Л. Глібова та інших провідників української духовності.

У 1856 р. видав «Летописи южнорусские, открытые и изданные В. Белозерским» (т. 1). Пізніше служив у Варшаві. Підтримував зв'язки з галицькими діячами ліберально-буржуазного напряму, співпрацював у журналах народовців «Мета» і «Правда».

Останні роки життя провів на хуторі Мотронівка, де й помер 20 лютого 1899 р.