Мазепа Іван Степанович

Коротка біографія

Гетьман Лівобережної України 1687—1708 pp.

Народився в 1644 р. у с. Мазепинці Білоцерківського повіту на Київщині у родині українського православного шляхтича. Батько Мазепи пристав до козаків і в 1654 р. був білоцерківським отаманом.

Навчався майбутній гетьман у Києво-Могилянській і, за деякими відомостями, в Полоцькій єзуїтській колегіях. В юнацькі роки служив при дворі польського короля Яна Казимира, куди 1649 р. був узятий як паж. Разом із кількома молодими козаками король хотів виховати його в прихильності до Польщі. Коштом короля І. Мазепа за кордоном вивчав основи фортифікації, гарматну справу. Проживав у Нідерландах, Франції, Німеччині та Італії. Як королівський посол відвідував Запорожжя. У 1659 р. возив лист короля до І. Виговського, у 1662 р. — до гетьмана Ю. Хмельницького. Проте у 1669 р. за сутичку з польським шляхтичем був змушений залишити королівський двір і стати на службу до гетьмана Правобережної України П. Дорошенка. Спочатку він був ротмістром «надворної корогви» — гвардії гетьмана, однак невдовзі його здібності й знання були оцінені Чигиринським гетьманом. За кілька років служби він став генеральним осавулом, а потім писарем. У 1674 p., коли становище П. Дорошенка значно погіршало, І. Мазепу направили до Криму і Туреччини прохати військової допомоги проти Москви і гетьмана Лівобережної України І. Самойловича. По дорозі він потрапив до запорожців і мало не загинув, але був врятований кошовим І. Сірком і висланий ним до І. Самойловича. Увійшов у довіру до гетьмана, і його послали до Москви, де він зав'язав стосунки з верхівкою московського уряду. Повернувшись із Москви, служив у І. Самойловича і в 1682 р. став генеральним осавулом.

Згодом І. Мазепа очолив опозицію старшинської верхівки проти І. Самойловича, після арешту якого 25 липня 1687 р. став гетьманом Лівобережної України. Своє гетьманство І. Мазепа починав як політик промосковської орієнтації, про що свідчать підписані ним Коломацькі статті. Вже на початку гетьманування доля підготувала йому серйозне випробування. У 1689 p., із вступом на російський престол Петра І, колишніх патронів українського гетьмана було усунено від влади. Проте природний розум, дипломатичний хист, знання людей та придворних церемоній вкотре допомогли І. Мазепі вийти з глухого кута. Добившись аудієнції в царя, гетьманові вдалося завоювати його прихильність. Петро І неодноразово нагороджував гетьмана, надавав йому привілеї й титули: за участь козаків у здобутті Азова в 1696 р. цар подарував Мазепі дорогі хутра, в 1700 р. — нагородив орденом Андрія Первозванного, а в 1703 р. він отримав Крупицьку волость у Севському повіті.

Тактовна і послідовна політика І. Мазепи сприяла зміцненню його авторитету серед козацької старшини. Користуючись прихильністю молодого Петра, він приборкав своїх відвертих супротивників, а щедро роздаючи землі і маєтки, здобув чимало прихильників.

Упродовж свого гетьманування І. Мазепа прагнув відокремлення України від Росії і здобуття незалежності, проте діяв не завжди привабливими методами. Під час Північної війни Росії зі Швецією він уклав таємну угоду зі шведським королем Карлом XII і польським королем Станіславом Лещинським. Однак ставка на короля Карла XII була невдалою. У Полтавській битві 1709 р. російські війська на чолі з Петром І розбили шведів разом із козацькими полками І. Мазепи. За це гетьмана заочно було піддано страті, а православна церква оголосила анафему.

Після поразки Карла XII разом із ним та частиною вцілілих запорожців І. Мазепа відступив на турецьку територію.

Помер 2 вересня 1709 р. у Варниці під Бендерами. Похований у м. Галаці.

23 серпня 1992 р. патріархат української церкви зняв з І. Мазепи анафему.