Самойлович Іван Самійлович

Коротка біографія

Гетьман Лівобережної 1672—1687 pp. і Правобережної України 1674—1687 рр.

Рік народження невідомий. Народився у с. Ходорків (нині Попільнянського району Житомирської області) у сім'ї священика, через що його прозвали «поповичем». Закінчив Києво-Могилянську академію. Службу в козацькому війську почав у 60-х роках XVII ст. сотенним писарем, згодом був сотником і полковником Чернігівського полку. Служив при гетьмані І. Брюховецькому, потім перейшов до Д. Многогрішного; на Глухівській раді 1669 р. його було обрано на посаду генерального судді. Діяльність І. Самойловича була спрямована на подальше розширення привілеїв козацької старшини. 17 червня 1672 р. на раді, що відбулася поблизу містечка Козача Діброва, його було обрано гетьманом Лівобережної України.

Під тиском народних мас, у запеклій боротьбі з П. Дорошенком І. Самойлович домагався возз'єднання Правобережної України з Лівобережною. В кінці січня 1674 р. об'єднані московсько-козацькі сили перетнули Дніпро. Черкаський і Канівський полки перейшли на бік Самойловича. 17 березня 1674 р. він скликав у Переяславі генеральну раду, на якій був проголошений гетьманом «обох сторін Дніпра». Після зречення гетьманства П. Дорошенком 19 вересня 1676 p. І. Самойлович став гетьманом усієї України.

Наприкінці 1683 р. в Андрусові між польською й московською делегаціями розпочалися переговори про заключения «вічного миру». Гетьманському урядові було запропоновано прислати для участі в переговорах і свою делегацію. Однак Самойлович відмовився, мотивуючи це тим, що за короткий час не встигне вирядити своїх представників. Він боявся, що цей мир остаточно санкціонує поділ України на дві частини і об'єднати їх буде важко. Справді, завдяки йому переговори в кінці лютого 1684 р. припинились.

Спочатку І. Самойлович проводив лояльну політику щодо Москви, але згодом, закріпившись у гетьманстві, став поводитись незалежніше, критикувати її політику. В 1686 р. після заключения «вічного миру» він надіслав до польського короля лист із протестом проти передачі Польщі Правобережної України. Однак він уже не мав надійної опори серед козацької старшини, крім цього, сам допоміг підпорядкувати Українську православну церкву московському патріархові.

У травні 1687 р. московське військо на чолі з князем Голіциним та українські козаки під проводом гетьмана Самойловича вирушили до Криму в похід проти татар. Самойловича було звинувачено в неприхильності до Москви та в порозумінні з татарами. 22 липня 1687 р. в таборі над річкою Коломак старшина заарештувала його й передала Голіцину, а той відіслав до Москви. Гетьмана катували, а потім заслали до Сибіру.

І хоча І. Самойлович, особливо в останні роки свого гетьманування, виявив багато негативних рис (необмежене властолюбство, користолюбство, пиху, намагання призначати на впливові посади членів своєї родини), він був неординарним політиком, патріотом і мріяв про самостійність України.

Помер 1690 р. у Тобольську.