Скоропадський Павло Петрович

Коротка біографія

Гетьман України у 1918 р.

Народився 3 травня 1873 р. у Вісбадені (Німеччина) в сім'ї повітового предводителя дворянства. Походив зі славетного українського козацько-шляхетського роду, пов'язаного з родинами Апостолів, Бутовичів, Гамаліїв, Дуніних-Борковських, Кочубеїв, Миклашевських, Милорадовичів, Полуботків, Розумовських. Дитячі роки провів у родинному маєтку в Тростянці на Полтавщині. 1886 р. вступив до Петербурзького Пажеського корпусу, 1893 р. закінчив його в чині корнета й став командиром ескадрону кавалергардського полку. З 1895 р. — полковий ад'ютант, а 1895 — поручик цього полку. Брав участь у російсько-японській війні 1904—1905 pp. (командир сотні 2-го Читинського козачого полку Забайкальського козачого війська, а згодом — ад'ютант командувача російськими військами на Далекому Сході генерала Ліневича). Був нагороджений Георгіївською зброєю та багатьма орденами.

У грудні 1905 р. імператор Микола II призначив П. Скоропадського своїм флігель-ад'ютантом і водночас командиром 20-го драгунського полку. У 1912 р. йому було присвоєно звання генерал-майора імператорського полку.

У жовтні 1917 р. на З'їзді вільного козацтва делегати від п'яти українських губерній і Кубані обрали П. Скоропадського отаманом. Після жовтневого перевороту 1917 р. став на бік Центральної ради, брав участь в організації оборони України від наступу більшовицьких військ.

У березні 1918 р. П. Скоропадський, не згодний із соціалістичним напрямом дій керівництва Центральної ради, організовує опозиційну «Українську Народну Громаду» і за погодженням з Німеччиною, з якою Центральна рада вступила в союз, здійснив переворот.

29 квітня 1918 р. Всеукраїнський з'їзд хліборобів проголосив його гетьманом України й утворив Українську державу на чолі з ним, ліквідувавши Українську Народну Республіку. Під час свого правління П. Скоропадський прагнув зміцнити українську державність, запроваджував українські державні, культурні та наукові установи, вводив українську атрибутику. Проте йому не вдалося подолати більшовицьку агітацію та опозиційні настрої в суспільстві, зумовлені автократичними методами правління гетьманської влади й невирішеністю аграрного питання.

Гетьманський уряд, розуміючи роль культури у розбудові держави, створив цілу низку нових освітніх закладів та реорганізував систему навчання в старих. Було відкрито близько 150 нових україномовних гімназій, у Києві та Кам'янці-Подільському створено два нові університети, засновано Національний архів та Національну бібліотеку. 24 листопада 1918 р. відбулося відкриття Української академії наук, президентом якої став В. І. Вернадський, а секретарем А. Ю. Кримський.

Проте гетьман марно намагався поєднати традиції козаччини з консервативним поміщицько-монархічним устроєм, а через москвофільські настрої в державному апараті не мав він належної підтримки і в національному питанні.

14 листопада 1918 p., намагаючись зберегти владу, гетьман проголосив федерацію Української держави з майбутньою небільшовицькою Росією, що стало приводом до антигетьманського повстання 13 грудня. В Києві було проголошено Директорію.

Після повстання П. Скоропадський перебрався до Берліна, потім до Швейцарії, пізніше оселився у м. Ванзее поблизу Берліна. 1929 р. брав участь в організації разом з В. Липинським «Українського союзу хліборобів-державників», пізніше — «Союзу гетьманців-державників». 1925 р. заснував при Берлінському університеті Український науковий інститут.

Під час другої світової війни обстоював інтереси українців перед німецькою владою, допоміг звільненню з німецьких концтаборів С. Бандери, А. Мельника, Я. Стецька, А. Левицького та ін. Наприкінці життя намагався згуртувати українські сили в діаспорі навколо «Союзу гетьманців-державників».

16 квітня 1945 р. під час бомбардування станції Платлінг поблизу Мюнхена був смертельно поранений і 26 квітня помер у шпиталі монастиря Меттен. Похований у м. Оберсдорф в родинному склепі Скоропадських.