Славінський Максим Антонович

Коротка біографія

Український політичний діяч, вчений, публіцист

Народився 12 серпня 1868 р. у містечку Ставище на Київщині в селянській родині. Закінчивши 1886 р. київську гімназію, навчався на двох факультетах Київського університету (юридичному та історико-філологічному). Після закінчення університету (1895) служив 2 роки в царській армії. Демобілізувавшись, жив у Петербурзі, Катеринославі, Одесі і знову в Петербурзі. Працював у редакціях газет і журналів «Северный курьер», «Жизнь», «Мир Божий», «Приднепровский край», «Южные записки», «Наша жизнь», «Труд» тощо, зарекомендувавши себе здібним журналістом і публіцистом, фахівцем з національного питання.

У буремному 1917 р. представляв українську Центральну раду при Тимчасовому уряді в Петрограді, був делегатом з'їзду поневолених народів у Києві (вересень 1917 p.).

Після жовтневих подій в Петрограді повернувся в Україну, виступав зі статтями в періодиці, зокрема в «Новій Раді» і «Відродженні». За влади гетьмана (з кінця квітня 1918 р.) працював у Міністерстві закордонних справ, брав участь у переговорах з радянською Росією, очолював Міністерство праці в уряді Ф. Лизогуба. З початку 1919 р. був керівником дипломатичної місії УНР у Празі, де й залишився після її розпуску у 1923 р. У Празі викладав історію України й українську літературу в Українській господарській академії і в Українському високому педагогічному інституті. Водночас він не поривав зв'язків із пресою, надсилаючи статті з історії і політичної думки до галичанської газети «Діло», журналу «Літературно-науковий вісник» та інших видань. У 1927—1933 pp. був постійним кореспондентом громадсько-політичного тижневика «Тризуб», що видавався у Парижі.

У статтях і публічних лекціях, виступах у комісіях Ліги Націй Славінський гостро критикував більшовицьку ідеологію, методи правління в СРСР і УРСР. На його квартирі часто збиралися представники української політичної еміграції. Після визволення Праги від німецьких загарбників у травні 1945 p. М. Славінського було затримано контррозвідкою Радянської армії і відправлено до Києва у слідчу частину НКДБ УРСР за звинуваченням в «активній роботі, спрямованій на повалення радянської влади в Україні».

Помер у в'язниці в ніч з 23 на 24 листопада 1945 р.