Ханенко Михайло Степанович

Коротка біографія

Гетьман Правобережної України 1670—1674 pp.

Роки народження і смерті невідомі. За родинними переказами, його батько Степан Ханенко ще на початку XVII ст. служив у Запорозькому війську і потрапив до татарської неволі (прізвище Ханенко також татарського походження). З полону його викупив польський староста, й Степан одружився з його дочкою. Майбутній гетьман був старшим сином у родині. Впродовж 10 років, починаючи з 1656, обіймав посаду українського полковника. Уперше його ім'я зустрічається в документах за 1659 р. серед козацької старшини, невдоволеної Переяславським договором Ю. Хмельницького з Москвою.

Гетьманування М. Ханенка припадає на роки Великої Руїни, яка настала після смерті Б. Хмельницького і тривала три десятиліття, до обрання гетьманом 1687 p. І. Мазепи. Першим претендентом на гетьманство Правобережної України був Петро Суховій, який виступив проти Дорошенка, проте зазнав нищівної поразки й утік на Запорожжя. Тоді з'явився новий претендент на булаву — Михайло Ханенко. Мріючи стати гетьманом Правобережжя, він шукав підтримки в польського уряду. Польська сторона пристала на згоду з Ханенком, який ішов на всілякі поступки. 8 вересня 1669 р. Уманський, Кальницький, Паволоцький і Корсунський полки зібралися на раду під Уманню й проголосили М. Ханенка гетьманом Правобережної України. Згодом неподалік від Умані новообраний гетьман та запорожці присягнули перед польським гетьманом Яном Собеським і князем Дмитром Вишневецьким на вірність і вічне підданство польському королеві, який зобов'язувався зберігати старі козацькі права й вольності. Від короля комісари привезли Ханенкові клейноди, прапор, литаври.

За допомогою Ханенка польська шляхта намагалася підкорити собі Правобережну Україну. Так між П. Дорошенком і М. Ханенком почалася війна за булаву, в якій він зазнав кількох поразок, і, втративши останню надію, 19 березня 1674 р. на Переяславській раді поклав булаву і бунчук перед російським боярином і воєводою та Лівобережним гетьманом І. Самойловичем, присягнувши на вірність Москві.

Останні шість років життя жив у Козельці, Лохвиці та Києві, займаючись політичними справами. В 1677—1678 pp. його було ув'язнено за зносини з Польщею. Незабаром після звільнення, 1680 p., помер.