Свєнціцька Віра Іларіонівна

Коротка біографія

Український мистецтвознавець

Народилася 28 серпня 1913 р. у Львові. Дочка І. Свєнціцького. У 1938 р. закінчила Львівський університет, пов'язавши все своє подальше творче життя з Національним музеєм у Львові (після 1939 р. — Львівський музей українського мистецтва). Здійснила велику роботу з наукового описання, атрибуції та характеристики експонатів музею, особливо галицьких ікон XVI—XVIII ст., не залишаючи поза увагою найдрібніші питання, зокрема щодо походження, історії надходження до музею, стану та реставрації пам'ятки. Її описання стали взірцями для музейних працівників і музеєзнавців. Дослідниця розробила концепцію формування музейної експозиції та методику музейної справи.

Перу В. Свєнціцької належить чимало мистецтвознавчих розвідок. Уже перша її значна праця «Різьблені ручні хрести» (1939) дістала схвальну оцінку науковців.

1966 р. з'явилося одне з головних досліджень В. Свєнціцької «Іван Руткович і становлення реалізму в українському малярстві XVII ст.», в якому вона розглядає творчість українського майстра на тлі загальноєвропейського художнього процесу, що на той час було новим підходом в українському мистецтвознавстві.

В. Свєнціцька брала участь у створенні комплексної праці «Історія українського мистецтва» (т. 2, К., 1967), у якій узагальнила результати досліджень творчості галицьких іконописців жовківського осередку, майстрів із с. Судова Вишня, львівського кола та ін. Значним творчим здобутком стала книжка «Спадщина віків. Українське малярство XIV—XVIII ст.» (1990, у співавторстві) — останнє прижиттєве видання дослідниці. У праці глибоко висвітлено творчість Ф. Сеньковича, М. Петраховича, І. Рутковича, І. Кондзелевича й багатьох маловідомих українських митців доби Ренесансу та бароко. Дослідниця спростовувала упередження щодо анонімності українського мистецтва XIV—XVII ст., обстоювала необхідність зв'язків з культурами інших народів.

В альбомі «Український середньовічний живопис» (у співавторстві з Г. Логвином) дослідниця переконливо довела, що спадщина Давньої Русі була міцною підвалиною для формування українського мистецтва, розвиток якого мав безперервний історичний шлях.

Остання книжка, у створенні якої брала участь В. Свєнціцька,— альбом «Українське народне малярство XII—XX ст.» (К., 1991) — побачила світ уже після її смерті. В цьому виданні чи не вперше у вітчизняному мистецтвознавстві простежено взаємодію професійного і народного напрямів українського малярства, їх взаємовплив і оригінальний симбіоз. Ця робота, виконана на високому науковому й технічному рівні, дає змогу по-новому побачити українське народне малярство як глибоке та багатогранне явище зі своєю оригінальною філософією та світоглядом.

Проте науковий шлях В. Свєнціцької не завжди був легкий. Свого часу за звинуваченням в «українському буржуазному націоналізмі» її було заарештовано, а її праці потрапляли до «спецсховищ».

Померла 25 травня 1991 р. у Львові.