Єфименко Олександра Яківна

Коротка біографія

Український історик та етнограф

Народилася 30 квітня 1848 р. в с. Варзуга (нині Терський район Мурманської області) в родині дрібного державного службовця.

Закінчила жіночу гімназію, працювала вчителькою. 1870 р. вийшла заміж за П. Єфименка, засланого у ті краї за участь у народницькому русі. Під впливом чоловіка захопилася ліберально-народницькими ідеями.

Наукову діяльність розпочала у 80-х роках XIX ст. у Петербурзі. Перші її статті були присвячені північним народам. Переїхавши 1874 р. в Україну (спочатку до Чернігова, а згодом до Харкова), активно прилучилася до культурного й наукового життя, була засновницею харківського краєзнавчого історичного гуртка, працювала в Історико-філологічному товаристві.

Понад сорок років присвятила дослідженню історичного минулого українського народу. 1887 р. в журналі «Неделя» з'явилася стаття «По поводу украинофильства», в якій дослідниця виступила на захист української мови й культури. 1891 р. побачили світ дослідження «Малорусское дворянство и его судьба», «Турбаевская катастрофа», у 1894—1895 pp. — «Очерки истории Правобережной Украины». 1906 р. у Санкт-Петербурзі вийшла друком двотомна праця «Южная Русь. Очерки, исследования и заметки», наступного — двотомна «История украинского народа» (перевидана українською мовою в Харкові 1922 p.). О. Єфименко належать також праці: «Копные суды в Левобережной Украине», «Дворишнее землевладение в Южной России», «Южнорусские церковные братства», «Народный суд в Западной России», «Двенадцать пунктов Вельяминова» тощо. У своїх працях дослідниця спиралася на ґрунтовне опрацювання широкого кола польських та російських історичних документів.

У 1907—1917 pp. очолювала кафедру російської історії і читала лекції з історії України на Бестужевських жіночих курсах у Петербурзі. Написала «Початковий підручник українсько-московської історії», виданий 1919 р. вже після смерті дослідниці.

О. Єфименко стала першою жінкою в Росії, якій було присвоєно вчений ступінь почесного доктора історії (1910).

Померла 18 грудня 1918 р. на хуторі Любочка поблизу с. Писарівка (нині Верхня Писарівка Волчанського району Харківської області).