Ільїнський Григорій Андрійович

Коротка біографія

Український і російський філолог-славіст, історик, археограф, етнограф, педагог

Народився 23 березня 1876 р. в Петербурзі, українець за походженням. У 1898 р. закінчив Петербурзький університет із золотою медаллю і дипломом першого ступеня.

Упродовж 1901—1903 pp. займався науковою роботою в Німеччині, Чехії, Австрії, Сербії, Болгарії. Здобув визнання як автор праці «Про архаїзми і новотворення праслов'янської мови. Морфологічні етюди», яку опублікував у Празі в 1902 р. З 1904 р. — приват-доцент Петербурзького університету, у 1907—1909 pp. — приват-доцент кафедри славістики Харківського університету, з 1909 по 1915 р. — професор Ніжинського історико-філологічного інституту. Тоді ж викладав на Вищих жіночих курсах у Києві. У 1908 р. видав «Лекції з історії південнослов'янських літератур». В 1911 р. здобув звання доктора філології.

У 1916 р. було опубліковано основну наукову працю Г. Ільїнського «Праслов'янська граматика», в якій він досліджував фонетичні й морфологічні особливості праслов'янської мови в її розвитку. Історію розвитку праслов'янської мови Г. Ільїнський поділяє на два основні етапи: перший, початковий, період поступового розвитку мови і другий — період помітних змін у фонетичній системі і незначних змін у морфології. Значні діалектні зміни у праслов'янській мові сталися, на думку вченого, у III ст. до н. е. Для вивчення праслов'янської мови застосовував системний підхід, у якому поєднував вивчення фонетичних, морфологічних і словотворчих закономірностей з етимологічними спостереженнями. За рекомендацією О. Шахматова Г. Ільїнського було відзначено академічною премією і удостоєно золотої медалі. «Праслов'янська граматика» великою мірою є актуальною й нині.

Учений написав низку цікавих наукових праць, зокрема «Слепченский апостол» (1912) та «Охридские листки» (1915). За дослідження «Грамоти болгарських царів» (1911) його було удостоєно премії ім. М. Ломоносова. Протягом 1916—1920 pp. — професор Юр'ївського (нині Тартуський), з 1920 р. — Саратовського університетів, з 1927 р. — професор кафедри славістики Першого московського університету. В працях Г. Ільїнського помітна тенденція до применшення ролі іноземних впливів, переоцінки ролі чергувань звуків і пояснення ними мовних фактів без необхідної уваги до історичних особливостей розвитку мови і лінгвістичної географії. Вченому належить близько 200 праць із загальнослов'янської проблематики, зокрема етимологічні розвідки, статті та рецензії на славістичні розвідки мовознавців. Г. Ільїнський — автор статей «До історії малоруського імперативу» (1925), «Як виникли форми називного відмінка однини середнього роду типу "зілля"» (1931), «Замітка про український прислівник "гала"» (1931), «Українське -ач в давальному відмінку» (1933) та ін. Ільїнський вважав, що в основу формування української мови було покладено розмовну мову Центральної України, зокрема Київщини і Полтавщини. Упродовж останніх років наукової роботи наполегливо працював над працею «Нарис систематичної кирило-мефодіївської бібліографії» (1934) і укладанням етимологічного словника української мови (неопублікований). Обраний членом-кореспондентом Російської АН (пізніше АН СРСР) з 1921 p., Болгарської АН — з 1929 p., Польської АН — з 1930 р. 1934 р. був незаконно репресований.

У 1937 р. розстріляний. Реабілітований посмертно.