Український літературознавець, критик, бібліограф і педагог Народився 1894 р. в с. Рокити (нині с. Жовтневе Семенівського району Полтавської області). Закінчив Ніжинський історико-філологічний інститут у 1916 р. У 1919 р. в м. Прилуки за його участю вийшли два номери журналу «Гасло». Один з них було присвячено 150-річчю від дня народження І. Котляревського, в другому — опубліковано нариси, етюди, оповідання та рецензії. Протягом 1921—1925 pp. — доцент Полтавського інституту народної освіти, пізніше — співробітник Інституту літератури ім. Т. Шевченка. Викладав українську мову. У 20-х роках організував у Полтаві філію Спілки селянських письменників «Плуг». Автор праць «Нова українська революційна проза», «Соціальна пісня на українському ґрунті» (обидві 1924), «Учительство в українській літературі», «Валеріан Поліщук» (обидві 1925), «Плужанська творчість» (1926), «Лекції з історії української літератури» (1929). В журналах «Червоний шлях», «Плужанин», «Красное слово», «Шлях освіти», «Шквал», газеті «Вісті» публікував статті, присвячені життю і творчості Г. Сковороди, Л. Глібова, І. Франка, П. Тичини, П. Панча, І. Сенченка та інших письменників. І. Капустянський — упорядник і співредактор повної збірки творів Л. Глібова (т. 1—2, 1927). В 1934 р. був репресований. І. Капустянський — один із перших теоретиків української радянської літератури. В своїх творах намагався осмислити значення класичної української літератури в контексті нових соціально-політичних і культурних реалій. У 30-х роках його було репресовано. Розстріляний у 1939 р. Реабілітований посмертно. |