Копнін Павло Васильович

Коротка біографія

Український філософ

Народився 27 січня 1922 р. в с. Гжель Раменського району Московської області.

Закінчив філософський факультет Московського державного університету (1944).

Його цікавила проблема розвитку логічного інструментарію мислення, зокрема розвиток логіки науки та процес удосконалення її як логіко-методологічного органу, що тісно пов'язаний із конкретними пізнавальними процесами та розвитком науки в цілому.

За радянських часів він став відомий як засновник нової галузі філософської науки «логіка та методологія наукового пізнання».

Справою його життя було обґрунтування наукового і творчого підходів до проблеми взаємозв'язків філософії й сучасного природознавства.

У 1955 р. захистив докторську дисертацію. З 1967 р. академік АН УРСР, з 1970 р. — академік АН СРСР.

Найплодотворнішим у його науковій роботі був київський період (1959—1968). Розроблені цікаві ідеї та надруковані найважливіші праці: «Логічні основи науки», «Проблеми мислення в сучасній науці» (у співавторстві), «Логіка наукового дослідження», «Діалектика як логіка», а також кілька десятків статей, що були опубліковані у провідних філософських журналах, збірниках.

П. Копнін обґрунтував нове тлумачення об'єкта: це не тільки те, що споглядається, а й те, що має суспільно-історичну природу.

Учений увів у гносеологію нетрадиційні категорії — «гносеологічний ідеал», «віра», «краса», «свобода». Розробляв категоріальний апарат («наукова проблема», «науковий факт», «теоретична система»), що дало змогу репродукувати логіку наукового дослідження.

Йому належала ініціатива щодо освоєння та розроблення філософської спадщини Києво-Могилянської академії (XVII—XVIII ст.), організації перекладів філософських праць з латинської мови, публікації оригінальних досліджень вітчизняних мислителів минулих століть, що дали можливість відкривати не відомі раніше сторінки історії української культури.

У 1947—1958 pp. завідував кафедрою філософії Томського університету, керував сектором діалектичного матеріалізму Інституту філософії АН СРСР. З 1958 р. — завідувач кафедри діалектичного та історичного матеріалізму Київського університету.

У 1968—1971 pp. працював у Москві директором Інституту філософії АН СРСР.

Важливим досягненням П. Копніна було розроблення логіко-епістемологічної проблематики вивчення мови як форми практичної свідомості. В останні роки життя зосередив увагу на дослідженні філософсько-методологічних проблем, пов'язаних із вивченням соціокультурної ситуації.

Помер 27 червня 1971 р. у Москві.