Лашнюков Іван Васильович

Коротка біографія

Український історик

Народився 30 березня 1823 р. на Чернігівщині в родині сільського священика. Навчався в Ніжинському юридичному ліцеї кн. Безбородька.

У 1847 р. вступив на історико-філологічний факультет Київського університету, в якому слухав лекції видатних учених І. Павлова, В. Вернадського та ін. Тут він зацікавився російською історією. Головним предметом дослідження були проблеми політичної історії та культури.

В університеті І. Лашнюков написав працю «Про причини міжусобиць між руськими князями і про вплив їх на сучасне суспільство в період часу від Рюрика до Івана Калити та Гедиміна», за яку був удостоєний золотої медалі. Після закінчення університету (1851) І. Лашнюков здобув ступінь кандидата наук і був призначений викладачем словесності в Другу київську гімназію. З 1853 р. працював у Ніжинському юридичному ліцеї.

Велику увагу вчений приділяв розвитку історичної науки та історичним концепціям свого часу, про що свідчать його праці «Нариси російської історіографії і історії» та «Погляди Карамзіна на історію». У 1854 р. йому було присвоєно звання професора російської історії.

У 1861—1862 pp. І. Лашнюков перебував у країнах Західної Європи з метою ознайомлення з історичною наукою та педагогікою. Науковий інтерес мають його «Листи з Саксонської Швейцарії про Лужицьку семінарію», що були надруковані в 1862 р. y «Вестнике Юго-Западной России». З 1868 p. — доцент університету Св. Володимира.

Вийшли друком статті вченого про західних слов'ян («Сучасне політичне становище західних слов'ян», «Стан історії науки у західних слов'ян — характер журналістики на Заході», «Слов'янська ідея і її доля», «Слов'янство і світ майбутнього»).

І. Лашнюков був блискучим лектором. Його лекції відповідали найсуворішим вимогам науки. Проте він дотримувався своєї методики викладу матеріалу — зіставляв різні погляди на спірні питання і підводив слухачів до певного висновку. Вчений не боявся торкатися найскладніших явищ історії, долі видатних осіб.

У 1868 p. І. Лашнюкова запросили працювати до Київського університету на посаду доцента кафедри російської історії. Він прийняв запрошення, проте тяжка хвороба не дала йому змоги повною мірою розкрити свій талант.

Помер 25 жовтня 1869 р. в Києві.